22. Рідні серця

Коли Ніл остаточно прийшов до тями, настільки, що шум у вухах стих і дозволив нормально чути звуки, а перед очима вже не було ефекту заблюреності, побачив поряд Карі Марж.

 — Я все ще у відключці? 

— Схоже, вже ні, — вона підсунулася ближче, завела волосся за вуха й торкнулася холодних пальців Ніла. 

— Але я бачу Карі Марж, — він слабко всміхнувся, його губи досі мали синюватий відтінок. — І навіть чую. Хіба таке можливо?

— Можливо ще й не таке. 

Кілька секунд вони дивилися одне на одного, кожен з них намагався воскресити в пам'яті спогади їх останньої зустрічі. Та це було справді дуже давно. Багато інших яскравих подій перекрили те минуле. А в цей момент і Ніл, і Карі бачили поряд когось безсумнівно рідного, але й безкінечно далекого.

— Погукаю лікарку Севгі, — жінка відпустила руку кузена і підвелася.

— Ти не сказала, що зі мною? 

— Вона краще пояснить, — Карі зникла за дверима. 

Лише зараз Ніл зауважив, що в його лівій руці голка від крапельниці. Навіть відчув прохолоду розчину, який через неї поволі вливався в його кров. 

— Не думав, що старість підкрадеться так швидко, — сказав сам до себе.

— Справа не у віці, — почула його слова лікарка, яка саме увійшла в двері. — Маєте спадкову схильність до кардіоміопатії. 

Ніл зовсім не хотів питати, що означає цей медичний термін. І так було ясно, з яким органом виникли проблеми. Натомість сказав:

— Як добре, що в мене така гарна лікарка. 

Він мав на увазі зовнішність. Шатенка з великими зеленими очима і природно повними губами — від її обличчя важко було відвести погляд. Ніл торкнувся великим пальцем до обручки на підмізинному й подумки себе присоромив: «Ти ж одружений!»

На його радість лікарка або пропустила комплімент повз вуха, або сприйняла слово «гарна» стосовно своєї компетенції. В будь-якому разі далі вона говорила лише про його подальше лікування, необхідність зміни режиму харчування й фізичних навантажень. А наостанок припечатала фразою:

— Все це має допомогти уникнути такого стану, до якого доходилася ваша кузена свого часу. І Ви проживете довге щасливе життя зі своїм власним серцем, без необхідності трансплантації. 

«Доходилася? — Ніл подумки обурився за Карі Марж. — Сама ж кажеш — це спадкове».

На живу дискусію в нього зараз зовсім не було сил. Та краса лікарки вже не здавалася йому такою осяйною. І він пообіцяв собі розкопати все про лікарку Севгі. Для початку ще належало з'ясувати її прізвище — бейджа на її оливковій лікарській формі не було. 

«Ніхто ще не поїхав жити в ці кола від надто хорошого життя. І я дізнаюся, від чого чи кого сюди втекла ця зеленоока».

Все ж, мав визнати, що почувався в цій чи то кімнаті, чи таки лікарняній палаті, значно краще, ніж коли ступав на гірську стежку до кола Аліотек. Варто було покликати Айріс, вона мала бути десь поряд. Та натомість він попросив лікарку сказати, що заснув і його не варто турбувати. 

Ніл дивився у стелю і намагався відновити у пам'яті спогади про колишню Карі Марж. Вони бачилися востаннє на похороні її батьків. В один рік померли її тато, дядько Ніла, і мама. Тоді було не до розмов, а після кузина все більше віддалялася аж поки між ними не утворилася мовчазна прірва. Тепер же вона тут, в українських Карпатах, в альтернативному поселенні, де її, бельгійської письменниці, ніяк не мало би бути. 

— Але я дуже радий, що ти тут, — сказав Ніл до стелі й жахнувся, яким слабким звучав його зазвичай такий сильний і приємний навіть у записі голос. — Хоч би швидше вибратися з цього ліжка.