В тісному колі

— Христофоре, одне прохання, — Міхаель поклав руку на плече кремезному очільнику кола Аліотек і тихо заговорив, поки Ніл з Айріс та Естер ще були в авто. — Ніхто не знає про наше спільне минуле. Хай так і буде.

— Так і буде, Михо, — запевнив Христофор. 

Вони разом дістали численні валізи з багажника і порозставлли їх рядком. Айріс, яка вже вважала себе досвідченою туристкою, з легкістю підхопила свій рюкзак і кинула повний співчуття погляд на своїх перевантажених друзів. 

Всім на радість день видався хмарним, проте температура повітря вже була за +25 ℃. Відчувалася переддощова задуха. 

— Ти можеш ще більше пишатися собою, але не прибігай потім то по фен, то по запасну футболку, — Естер гордо несла одну зі своїх валіз (котити не дозволяла кам'янисто-грунтова дорога вгору) і намагалася не перехилятися під вагою наплічної сумки.

Другу валізу разом зі своєю (ні трохи не меншою) ніс Міхаель. Христофор двічі намагався хоч на половину полегшити йому це завдання, та зрештою допоміг Нілу, який знову тихо блід і страждав від тахікардії, поки вони долали шлях нагору. 

— Так нічого й не зробив для свого серця? — запитав Христофор, коли вони значно відстали від інших. 

Айріс взяла на себе роль гіда й була далеко попереду. Міхаель з Естер трималися з нею майже на одній швидкості. 

— Одружився, — слабко віджартувався Ніл. 

— Ти ж знаєш, я всіх, хто у гості проситься, перевіряю ретельно, — Христофор зупинив Ніла, щоб той трохи віддихався. — От і Карі Марж перевірив. 

— З нею щось не так? 

— Та, схоже, було не так як оце і з тобою. Серце. Ви ж близькі родичі. 

— Ну, в неї тепер нове, тож все добре, — Ніл силувався говорити бадьоро, та сам не знав чи це йому вдавалося — не чув власного голосу за шумом у вухах. 

— Гаразд, пізніше про це поговоримо, — Христофор посадив його на камінь, змочив губи водою. — Щось зовсім тобі кепсько сьогодні. 

— Де ви там? — крикнула згори Естер. 

— Наздоженемо! — махнув їй Христофор. 

Та вона скинула свою сумку, підперла нею валізу, щоб та не скотилася схилом і побігла до них.

— Ніле! Та в нього пульс ледве чути! І губи, ти бачиш його губи?

— Посиніли, — визнав Христофор. 

— Я викликаю швидку!
— Та сюди їхатимуть цілу вічність. Зараз він трохи віддихається і підніметься з нами. У колі його підлікують. 

— Ви вже пробачте, не знаю наскільки крута у вас медицина, та мені здається, його серце ось-ось зупиниться, — Естер в жодному разі не хотіла образити Христофора. Що було не легко в такому наляканому стані. Коли вона набирала номер швидкої, пальці ледве потрапляли на потрібні цифри. Неможливо було не думати про Карі Марж, яку врятувала лише пересадка серця.

«Що як і Нілу потрібно те саме? Що як для нього вже запізно?» — її голову розривали ці думки поки гудки виклику монотонно звучали в її смартфоні. 

— Сонце, та покинь це, — Христофор м'яко забрав безкорисний тут пристрій з її рук. — Навіть якщо й приїдуть, що зроблять? До найближчої великої лікарні кілометрів двісті. А у сільських сімейників для нього може нічого не знайтися. Допоможи краще підняти його в коло. 

— Жак! — за жодних інших обставин Естер так не зраділа б цьому дивакуватому (за репутацією, але не виглядом) гостю. — Жаку, поможи нам!

Він саме вийшов з таксі біля непроїздного підйому. Подав руку дружині. Вони обоє були з невеликими шкіряними дорожніми сумками. Почувши крик Естер, Жак кинув свою і побіг вгору. 

— Потрібно підтримати його, щоб він піднявся вгору, — вона вказала на все ще блідого Ніла, який понуро сидів на камені.

— Вгору? Та йому в лікарню треба! — гукнула з-за спини чоловіка Роксана, яка на диво швидко піднялася за ним з обома їхніми сумками. 

— Не варіант, — відмахнувся Христофор. — Просто тримай його з того боку, — він підхопив Ніла, накинувши собі на плечі його ліву руку. 

Жак зробив, що просили. 

— Роксано, будь-ласочка, побудь тут, дочекайся Карі Марж, — попросила Естер. 

— І що мені з нею робити? Вона ж не говорить. 

Естер і забула, що щастям живого спілкування досі мовчазна письменниця обдарувала лише її.

— Краще за ними піду. Я вмію надавати першу допомогу, якщо стане гірше, — і, оминувши Естер, Роксана пішла вгору. 

— Може, лиши мені одну сумку? 

На це Естер отримала лише зневажливий погляд через плече. 

Карі Марж приїхала вже затемна. Її зустрічав Христофор там же, де і всіх інших вдень. Айріс та Естер не відходили від кімнати-палати, де троє місцевих лікарів закрилися з Нілом. Там не було автоматів з жирно-солоними снеками і скам'янілим печивом, не було і кави, смартфони більше дратували, ніж допомагали відволіктися, тому жінки просто сиділи, тримаючись за руку, й говорили час від часу щось втішне одна одній. 

— Назаре! 

Все змінила поява рудого хлопця, від якого в холі будинку-лікарні одразу стало якось світліше. Насправді він просто підняв жалюзі на скляних дверях і всередину проникло яскраве вуличне освітлення десятків ліхтарів і літніх гірлянд, та ефект був таким, наче то він своєю появою осяяв все навколо. Айріс кинулася йому в обійми. Естер з усіх сил намагалася не засуджувати її хоча б за це. Вона й так уже встигла вигадати собі приховану причину, чому Нілу стало так зле. Що як він знав про переписки дружини з цим гірським красенем? Що як саме через хвилювання про їхню близьку зустріч йому прихопило серце? Не відкидала вона й можливість спадкового фаактору, на який вказав Христофор. Та про це думати було ще страшніше. Якщо Нілу потрібна пересадка серця, як йому допоможуть тут, на висоті близько тисячі метрів над рівнем моря, за сотні кілометрів від найближчої лікарні?