21. В тісному колі

— Христофоре, одне прохання, — Міхаель поклав руку на плече кремезному очільнику кола Аліотек і тихо заговорив, поки Ніл з Айріс та Естер ще були в авто. — Ніхто не знає про наше спільне минуле. Хай так і буде.

— Так і буде, Михо, — запевнив Христофор. 

Вони разом дістали численні валізи з багажника і порозставлли їх рядком. Айріс, яка вже вважала себе досвідченою туристкою, з легкістю підхопила рюкзак і кинула повний співчуття погляд на своїх перевантажених друзів. Попередній досвід поїздок з Нілом підштовхнув її до регулярних силових тренувань — ще одна причина, чому цього дня вона почувалася такою енергійною та готовою до всього. І, так, Айріс мала ще один таємний стимул свого піднесеного настрою — передчуття зустрічі з Назаром. 

Всім на радість день видався хмарним, проте температура повітря вже була за +25 ℃. В повітрі висіла переддощова задуха. 

— Ти можеш ще більше пишатися собою, але не бігай потім до мене то по фен, то по запасну футболку, — Естер гордо несла одну зі своїх валіз (котити не дозволяла кам'янисто-грунтова дорога вгору) і намагалася не перехилятися під вагою наплічної сумки, яка важила ніяк не менше п'яти кілограмів.

Другу валізу разом зі своєю (такого ж розміру) ніс Міхаель. Христофор двічі намагався хоч на половину полегшити йому це завдання, та зрештою допоміг Нілу, який знову тихо блід і страждав від тахікардії, поки вони долали шлях нагору. 

— Так нічого й не зробив для свого серця? — запитав Христофор, коли вони значно відстали від інших. 

Айріс взяла на себе роль гіда й була далеко попереду. Міхаель з Естер трималися з нею майже на одній швидкості. 

— Одружився, — слабко віджартувався Ніл. 

— Ти ж знаєш, я всіх, хто у гості проситься, перевіряю ретельно, — Христофор зупинив Ніла, щоб той трохи віддихався. — От і Карі Марж перевірив. 

— З нею щось не так? 

— Та, схоже, було не так як оце і з тобою. Серце. Ви ж близькі родичі. 

— Ну, в неї тепер нове, тож все добре, — Ніл силувався говорити бадьоро, та сам не знав чи це йому вдавалося — не чув власного голосу за шумом у вухах. 

— Гаразд, пізніше про це поговоримо, — Христофор посадив його на камінь, змочив губи водою. — Щось зовсім тобі кепсько сьогодні. 

— Де ви там? — крикнула згори Естер. 

— Наздоженемо! — махнув їй Христофор. 

Та вона скинула свою сумку, підперла нею валізу, щоб та не скотилася схилом і побігла до них.

— Ніле! Та в нього пульс ледве чути! І губи, ти бачиш його губи?

— Посиніли, — визнав Христофор. 

— Я викликаю швидку!
— Сюди їхатимуть цілу вічність. Зараз він трохи віддихається і підніметься з нами. У колі його підлікують. 

— Ви вже пробачте, не знаю наскільки крута у вас медицина, та мені здається, його серце ось-ось зупиниться, — Естер в жодному разі не хотіла образити Христофора. Що було не легко в такому наляканому стані. Коли вона набирала номер швидкої, пальці ледве потрапляли на потрібні цифри. Неможливо було не думати про Карі Марж, яку врятувала лише пересадка серця.

«Що як і Нілу потрібно те саме? Що як для нього вже запізно?» — її голову розривали ці думки поки гудки виклику монотонно звучали в її смартфоні. 

— Сонце, та покинь це, — Христофор м'яко забрав безкорисний тут пристрій з її рук. — Навіть якщо й приїдуть, що зроблять? До найближчої великої лікарні кілометрів двісті. А у сільських сімейників для нього може нічого не знайтися. Допоможи краще підняти його в коло. 

— Жак! — за жодних інших обставин Естер так не зраділа б цьому дивакуватому (за репутацією, але не виглядом) гостю. — Жаку, поможи нам!

Він саме вийшов з таксі біля непроїздного підйому. Подав руку дружині. Вони обоє були з невеликими шкіряними дорожніми сумками. Почувши крик Естер, Жак кинув свою і побіг вгору. 

— Потрібно підтримати його, щоб він піднявся вгору, — вона вказала на все ще блідого Ніла, який понуро сидів на камені.

— Вгору? Та йому в лікарню треба! — гукнула з-за спини чоловіка Роксана, яка на диво швидко піднялася за ним із обома їхніми сумками. 

— Не варіант, — відмахнувся Христофор. — Просто тримай його з того боку, — він підхопив Ніла, накинувши собі на плечі його ліву руку. 

Жак зробив, що просили. 

— Роксано, будь-ласочка, побудь тут, дочекайся Карі Марж, — попросила Естер. 

— І що мені з нею робити? Вона ж не говорить. 

Естер і забула, що щастям живого спілкування досі мовчазна письменниця обдарувала лише її.

— Краще за ними піду. Я вмію надавати першу допомогу, якщо стане гірше, — і, оминувши Естер, Роксана пішла вгору. 

— Може, лиши мені одну сумку? 

На це Естер отримала лише зневажливий погляд через плече. 

— Карі пізно приїде, — крикнув Христофор. — Я її зустріну. Піднімайся за нами.

Карі Марж приїхала вже затемна. Її зустрічав Христофор там же, де і всіх інших вдень. Айріс та Естер не відходили від кімнати-палати, де троє місцевих лікарів закрилися з Нілом. Там не було автоматів з жирно-солоними снеками і скам'янілим печивом, не було і кави, смартфони більше дратували, ніж допомагали відволіктися, тому жінки просто сиділи, тримаючись за руку, й говорили час від часу щось втішне одна одній.