Парад планет

Після весілля Ніла та Естер Жак наполіг, щоб вони з Роксаною ще на два дні лишилися в Києві. Вона й не була проти — так до їхнього повернення в замок там мали завершити всі оновлення. Її чоловік ще проходив лікування, коли Роксана запросила ландшафтного дизайнера та ремонтну бригаду, щоб докорінно змінити і старий сад, і ту частину будівлі, де знаходився таємний кабінет Жака. З відео-звіту вона знала — з останнім вже впоралися. Ту його кімнатку очистили, вхід заклали цеглою, а сходи до неї також перетворили на суцільну стіну. Тепер у підземеллі замку був лише винний погріб. Без жодних таємних ходів чи захованих у шафах скелетів. 

У розмові з Жаком Роксана про це жодним словом не обмовилася. Не згадував жоден з них і про його лікування, як і про причини, з яких він опинився у клініці. Але тепер уже Роксана перетворилася на сталкера. Через смартфон чоловіка вона відстежувала і його поточне місце перебування, і переписки, і навіть якими застосунками й коли він користувався. 

— Як тільки тобі це не набридло за стільки років, Жаку? Так багато часу займають ці стеження. — говорила вона до екрана свого смартфона, взявши його до рук після чергового сповіщення. — Книгарня Міхаеля, тепер пошта — це те, заради чого тобі так треба було затриматися в місті? 

Вона умисно не пішла з ним сьогодні зранку. Прикинулася, що хоче ще поспати. Жак показав їй книгу з блакитною палітуркою в білих візерунках і сказав, що має віднести її Міхаелю. На весіллі було не час і не місце передавати спадщину Кая. 

— Знаю, знаю, — а ось і видіння покійного після тривалої перерви знову навідалося до Роксани. — ти сердишся, що не розказував тобі про наше знайомство з Міхаелем. Але це було небезпечно. Ти б і для нього знайшла якесь законне покарання. Та цей чоловік не зробив нічого злого. Він навіть не був крадієм, як я. Хоча, хіба ж це злочин — красти награбоване? А Міхаель просто розсилав гроші туди, куди я вказував. Не вкрадені гроші, а отримані від мене, анонімного благодійника. Роксі, не все, що злочин — то зло. 

— Згинь! — відмахнулася вона. — Я не стану божевільною, як всі Пеньє.

— Але ти стала Пеньє, — розреготався образ Кая, перетворився на темну витягнуту примару з великим ротом і розтав у повтірі. 

— Ще раз його побачу — запишуся на МРТ головного мозку, — вголос пообіцяла собі Роксана. — Я не стану божевільною. Навіть живучи з божевільним.

Вона вдягла поверх чорної сукні коротке сіре пальто і теплого картуза йому в тон. Каю б не сподобалося, Жак вигадає якийсь комплімент, що б вона не вдягла. А самій Роксані в сірому було найкомфортніше. Вона тихо раділа, що прохолодна погода повернулася. Була б не проти й дощу, та вітер розганяв найдрібніші хмаринки швидше, ніж вони втигали об'єднатися в хоча б одну велику темну хмару. 

Роксана не збиралася йти до Жака. Навпаки, хотіла трохи змістити з нього свій фокус уваги. Вийшла з готелю і просто пішла, куди ноги понесли. Проходивши так сорок хвилин встигла змерзнути. Роззирнулася навколо в пошуках місця, де можна було б випити чогось гарячого. Запах кави і кориці змусив її перейти через дорогу і відчинити двері улюбленого закладу Естер та Айріс. Роксана не раз бачила цю кав'ярню в інстаграмах дівчат та не надто хотіла їх там зустріти сьогодні.

Всередині кав'ярні було аж занадто тепло. Роксана залишила пальто з картузом на вішаку й попрямувала до баристи.

«Лише один клієнт. Гаразд, зі мною буде два. Теж мені популярна кав'ярня».

Зробила замовлення й пішла до столика, який був найдалі від того, за яким сидів скрючений над екраном планшета чоловік. Коли вона проходила повз велике дзеркало на стіні, він на кілька секунд підняв голову й Роксана побачила відображення його обличчя. 

«Звідки я його знаю?. Мабуть, черговий інстаблогер. В цьому місті ще хоч хтось працює на нормальній роботі?»

Роксана вже сіла за свій столик, спиною до того чоловіка з планшетом. Але звук сповіщення, який долинув від її пальта на вішаку, змусив знову підвестися. 

— Забула свій пристрій для стеження? Яка необачність, — образ Кая виріс в неї на шляху такою реалістичною картинкою, аж мурахи пробігли по шкірі Роксани. 

Вона не стала йому відповідати навіть подумки. Просто пройшла крізь це своє видіння. Повідомлення, яке змусило її згадати про смартфон, було від Жак. Він питав чи Роксана вже прокинулася й не хоче вийти десь випити кави. Вона на ходу скинула йому локацію «Кориці». Коли знову проходила повз дзеркало, побачила, що біля чоловіка з планшетом (уже без) з'явилася жінка з довгим рудим волоссям. Вона сиділа до дзеркала в профіль. Але цей профіль був для Роксана занадто знайомим, щоб його не впізнати. 

«Ні, бути такого не може!» — вона зачепила стілець на своєму шляху, та ніхто не звернув уваги на створений цим незначний шум. 

— Гарна така, скажи? — знову зухвала посмішка Кая, цього разу лише посмішка, наче він був Чеширським котом. — Довго не дивись — така краса може звести з розуму. Буквально.

«Ні, ні, ні!»

— Лалі та Ендрю, ваші напої! — прокричав бариста. 

— Парад планет, — тепер лише голос Кая. — Хто у нас Жак? Марс? Пустий, покинутий, побитий метеоритами Марс.