16. Обнадійливі обійми

Карі Марж була не проти, щоб Естер провела її на ранковий рейс. В таксі вони не говорили, але поки чекали на посадку в літак до Брюсселя, встигли поринути в такі різні для кожної з них спогади про знайомство з Міхаелем. 

 — Він написав мені паперового листа на адресу мого першого видавця, — Карі поправила картаті лацкани на своєму нюдовому плащі. — Минуло близько двох місяців перш, ніж лист потрапив мені до рук. Моя рідна мова французька, англійську вчила для годиться. Судячи з того першого листа, Міхаель так само, — її губи хотіли посміхнутися, та жінка стримала їх. — Він вихваляв мій дебютний трилер і питав чи може його книгарня отримати на продаж кілька примірників мовою оригіналу з моїм автографом. 

Естер подумки дивувалась, кому Міхаель збирався продавати трилери французькою у своїй маленькій і маловідомій тоді ще книгарні. Та думку цю не озвучила й зацікавленим виглядом стимулювала небалакучу досі письменницю розповідати далі. 

— Видавець сказав, що нам варто зустрітися в Києві. На його думку такий хід міг би зацікавити котресь із українських видавництв так, щоб вони самі написали нам про спіпрацю на щонайвигідніших для нас умовах. Ти змерзла? — Карі взяла Естер за руку, помітивши, що її губи синіють, навіть олійка з персиковим відтінком цього не перекривала. 

— Ой, та треба було вдягти куртку. Цей піджак зовсім не гріє. Але ж на вихідних було так тепло! 

— Візьми, — письменниця двома швидкими рухами розкрутила свій золотавий з коричневим шарф в дрібну ледь помітну клітинку і вклала його в руки Естер. — В ньому є трохи шерсті. 

— Та не треба, я ж зараз застрибну в таксі, — в'яло відмовлялася Естер. Насправді шарф їй сподобався з першого дотику. І він був відчутно теплим. 

— Хай залишиться в тебе щось на згадку про мене, — Карі не збиралася забирати його назад. 

— Ну тоді хай і в тебе щось буде від мене, — промовивши ці слова Естер ще не уявляла, що може подарувати, але зазирнула в свою сумочку і дістала розкладне дзеркальце з гравіюванням троянди на срібному корпусі. — Тримай цю квіточку.

— Дякую. Яка краса! — Карі Марж покрутила подарунок в руці. Було схоже на те, що він їй справді сподобався. 

— Повертаючись до нашої теми, — Естер обгорнула шарф навколо своєї шиї і гріла руки об краї. — Навіть не віриться, що Міхаель ніколи не розповідав мені про ваше знайомство.

— Ви ще порівняно недавно разом, — поблажливо посміхнулася Карі. — І ваші життя такі насичені все новими й новими подіями, на спогади про старі й часу не залишається. До віку, коли люди тільки те й роблять, що знову й знову переказують улюблені історії зі свого минулого, вам ще далеко.

— Так, — погодилася Естер та це не заважало їй злегка ревнувати до минулого Міхаеля без неї. Зароджувався крихітний сумнів, що не лише завдяки їй, креативній та геніальній маркетологині Естер, «Книгарні Міхаеля» перетворилися на бізнес із восьмизначним річним доходом. 

— Тож ми зустрілися в його першій книжковій крамниці, а потім пішли узгодити деталі в кав'ярню поряд, — погляд Карі говорив про теплу ностальгію. — Шкода, що цього разу не маю часу побувати там знову. Її власник, Дем'ян, якщо не помиляюся, був одночасно і баристою, й офіціантом. Дуже милий. Передавай йому вітання, коли зустрінетеся.

— Є вагома причина прилетіти до нас знову, — Естер сподівалася тепер бачитися з Карі Марж частіше.

— Справді, — та наче була не проти. — І вам з Міхаелем не завадить невиличка мандрівка на північний захід Європи. Восени в моєму місті особливо гарно. Та й влітку це одне з кращих місць, куди можна втекти від спеки. І не думай, що я забула про синіх хакерів, — ці слова припали на оголошення про посадку в літак до Брюсселя. — Дай знати, щойно поговориш про це зі своїм чоловіком. 

Гучні оголошення все ще лунали, тому письменниця мовчки простягла руку до смартфона Естер. Та без вагань віддала його. Карі Марж ввела нік свого таємного аккаунта в інстаграм і підписала на нього нову (єдину?) подругу. 

— Переважно це для онлайн-шопінгу, та повідомлення я тут не пропущу, — сказала вона, скориставшися паузою в сповіщеннях про посадку. — Буду вже йти.

Вони з Естер обійнялися, Карі Марж підхопила свою невелику дорожню сумку і пішла. А Естер ще деякий час дивилася їй услід і думала, який же розкішний у цієї жінки парфум. Якою обнадійливою вийшла ця розмова і прощальні обійми. І ламала голову над тим, малюючи в голові геометричні схеми, як же їй вдалося вкласти всі свої вбрання за попередні три дні в таку компактну ручну валізу.

«Ми точно станемо подругами. Ми вже подруги», — вирішила для себе Естер.

Коли вона приїхала в книгарню до Міхаеля, це було на лічені хвилини пізніше, ніж її покинув Жак зі стосиком вітальних листівок і рулоном пакувального паперу.

— Уяви собі, ми знову говорили! — радісно сповістила вона з порогу. 

Міхаель все ще трохи здивований стояв із вінтажною книгою в руці.

— Це початок великої жіночої дружби, — продовжував тримати її навіть коли цілував дружину. 

— Що це в тебе? — Естер не могла ігнорувати книгу, через яку залишилася без вітальних обіймів.

— Спадщина, — Міхаель дістав картку із запискою від Карла Пеньє. 

— Хіба це не злочинець, якого колись спіймала Роксана? Він якраз недавно помер…