Вінтажна книга

Міхаель завжди говорив, що всі свої книгарні любить однаково, хай то маленьке приміщення в будівлі радянських часів, скляний просторий павільйон у торговому центрі чи розкішний салон на центральній вулиці міста. Було непросто дотримуватися єдиного стилю в дизайні усіх книгарень, та якщо вже це вдавалося супермаркетам і дрібним роздрібним продавцям всякої всячини, то, авжеж, вдалося і команді Міхаеля з Естер на чолі. Та попри уніфікацію і попри свої власні слова, Міхаель мав улюбленицю — свою першу крамничку, яка колись називався просто «Книги», пізніше — «Книги та канцелярія», а тепер от, як і безліч інших в різних містах, мала об'ємну вивіску із золотавими літерами, які сповіщали, що це не просто книгарня, а "Книгарня Міхаеля".

Один день на тиждень — у понеділок — він приходив туди і, як до зустрічі з Естер, працював сам із восьмої ранку до сьомої вечора. Пив каву на порозі — найближчим сусідом його книгарні була кав'ярня — з Дем'яном, власником якої, вони давно товаришували. Знайомий з графіком Міхаеля, він теж завжди, коли міг, приходив попрацювати по понеділках. Тож початок тижня, який для когось асоціюється з болючою необхідністю знову рано вставати і їхати на виснажливу роботу, для цих двох чоловіків був завжди в радість.

— Ти знаєш, що нам пора міняти всю систему опалення? — Дем'ян стояв поряд з Міхаелем на спільному порозі їхніх закладів, поволі відпивав каву і дивився не на співрозмовника, а вперед, на молоде листя каштанів. Ще минулого тижня його рудувата борода сягала до горловини футболки, а сьогодні вона була коротенько підбрита. Як і волосся на голові. Хоч на постер для барбершопу фотографуй.

— Пора, — Міхаель так само насолоджувався кавою та спогляданням весняних дерев. — Що як зробити все на електриці?

— Дорого, — одразу ж зауважив співрозмовник.

— Не люблю цього слова.

— А я не люблю, коли тому, що справді дорого, шукають якісь пом'якшуючі замінники у формулюванні. 

Лише коли обоє синхронно допили каву, чоловіки подивилися один на одного. І після кількох секунд мовчазного зорового контакту обоє одночасно сказали: 

— Електрика. 

— Хоча може..., — почав було Дем'ян.

— Як буде, тоді й розберемося. Бо може статися й...

— Дамо раду.

І кожен з них справді розумів все, чого не почув би в цій розмові сторонній слухач. А такий у них був. Жак дізнався від Естер про те, де сьогодні можна знайти Міхаеля. З-за рогу він помітив його із Дем'яном і вирішив почекати, поки вони доп'ють каву і розійдуться кожен у свої двері. Підслухану розмову він нітрохи не зрозумів, та це й не було його метою. У нього було послання до книгаря від покійного Карла Пеньє.

Жак дочекався, поки Міхаель зайшов до книгарні, порахував до вісімдесяти — цей відтинок часу здався йому достатнім, аби зайти слідом. 

— Доброго здоров'я! — привітався так, як не разу чув віталися чоловіки на київських вулицях.

Його «р» сьогодні звучала надто французською, хоча розмовну українську він практикував ще зі студентських часів. Рідна мова Ендрю, в якого була закохана (не)його Лальєн. За ним він також стежив свого часу. Зі своїми українськими друзями і з батьками Ендрю говорив і переписувався українською, тому Жак і взявся вчити цю мову. За що вкотре сам себе хвалив, коли зустрів Роксану. Та розмовляти без акценту йому вдавалося лише за спокійних обставин. А зараз Жак нервував. Міхаель знав про нього достатньо, щоб вважати його божевільним. Можливо навіть остерігатися бути сам на сам в досі безлюдній цього дня книгарні. 

— Салют! — обличчя Міхаеля не приховувало подиву, та він швидко знайшовся з вітанням, яке мало французькі корені, як і його неочікуваний гість. — Нарешті перший клієнт сьогодні! 

— Я не те щоб клієнт, — Жак дістав зі свого рюкзака книгу, обгорнуту багатьма шарами крафтового паперу. — Знайшов це у бібліотеці мого покійного дядька. В ній записка-заповіт передати її тобі. 

Подумки Жак зауважив як просто виглядав цей Міхаель. На весіллі він був у костюмі, який явно шили на замовлення. Від краватки, годинника, запонок також віяло високою ціною. Але сьогодні цей книжковий мільярдер здавався схожим на студента-філолога, який просто приходив у магазин трохи підзаробити після пар. Жак за кілометр міг розпізнати напівсинтетику з масмаркету. І саме такими були сьогоднішні сині штани й біла футболка Міхаеля. Лише куртка, яку він недбало кинув на стілець, натякала на його справжні статки. Та й то для тих, хто в темі, бо ж ніякого логотипу бренду на ній і під мікроскопом не розгледиш.

— Несподівано, — Міхаель взяв згорток з його рук і поспішно розпакував. — Французькою, — він покрутив книгу в руках. — Я ж тут нічого не зрозумію. 

— Там є і для тебе записка, — Жак жестом показав припідняти обкладинку. — Вона українською. Вибач, та я прочитав її.

— Немає за що вибачатися, — запевнив Міхаель. — Навряд там щось таємниче. 

Він ще не глянув на рік видання, та вже розумів — книга вінтажна. Тверда обкдадинка була вкрита блакитним льняним полотном, яке лише на кутиках злегка затерлося. Білі літери та квіткові візернуки нітрохи не вицвіли. З-під обкладинки виковзнула картка з охайним написом від руки, який Міхаель прочитав уголос:

— Міхаелю, відважний юначе, заповідаю тобі цю книгу. Колись ти врятував мою свободу. Хтось інший врятував твою книгарню. Ці вірші теж у більшості своїй про свободу. І кохання. Хай в твоєму житті завжди буде й те, й інше. З довічною повагою, Карл Пеньє. 

— Як ви з дядьком могли познайомитися? — Жак взявся переглядати вітальні листівки на стійці біля каси.

— Я не був знайомий з Карлом Пеньє, — Міхаель подав йому упаковку ще нерозпакованих нових листівок. — Лише з Хакером-Робін-Гудом. Або ж Каєм.