Справи сердечні

— Слууухай! – Естер в легкій зеленій сукні і чорній косухі поверх залетіла в офіс Міхаеля. – Знаєш, кого ще запросили? – вона присіла на край його робочого столу.

̶  Ще половину столиці? ̶  Міхаель зняв антиблікові окуляри.

̶  Карі Марж! – не стала тягнути Естер.

̶  Звідки така інформація?

̶  Запрошення! – вона розклала перед ним три золотаві картки.

На одній з них розмашистим почерком було написано:

«Люба кузено, Карі Марж»

̶  Ніл сказав, що вже кілька років немає з нею зв’язку, але він чув, що вона відгукнулася на наш фестиваль, тому попросив виманити її і на весілля, ̶  на одному подисі проказала все це Естер.

̶  Люба кузено, ̶  Міхаель задумливо повторював ці слова. – Хто б міг подумати. Коли він брав у неї інтерв’ю, ще в період до її гри в мовчанку, важко було б запідозрити, що вони родичі.

̶  Зовні так точно нічим не схожі, ̶  погодилася Естер.

̶  І в нього немає з нею зв’язку, ̶  чоловік відкинувся на спинку крісла і трохи від’їхав від столу.

̶  Ніл сказав, що вона не відповідає на його повідомлення, її мобільний номер завжди поза зоною досяжності, а фізичної адреси він теж не знає!

̶  Тобто, я, один знаю, як з нею зв'язатися? – рука Міхаеля потяглася почесати добову щетину на підборідді.

̶  Ну-у-у, очевидно, — Естер не розуміла, чому чоловік прийняв просте прохання передати запрошення з такою підозрілістю.

Сама ж вона раділа, що знову побачить цю загадкову й таку вишукану жінку. Була в неї надія і на те, що заради весілля двоюрідного брата Карі Марж хоч на день вийде зі своєї мовчанки. Не те щоб у Естер було до неї багато питань, більше гнітив сам факт, що хтось веде спосіб життя настільки протилежний до її власного.

Міхаель відправив листа старим, але таким приємним для нього способом – в паперовому конверті з поштовими марками. Насправді він робив так вже чимало разів. Крім мовчанки Карі Марж мала ще й добрячу параною щодо прослуховування телефонів та відстеження кимось електронної пошти. Хоча на повідомлення в мережі теж відповідала, тільки із великими затримками і дуже стисло. Міхаель писав їй паперові після кожної її нової книги. 

Повертаючись від поштового офісу, він набрав номер Ніла Лейкі.

̶  Міха, скажи, що я не надто навантажив тебе тим запрошенням, ̶  в того вже була готова лінія захисту.

̶  Не надто, але чому через посередників? Міг би сказати одразу мені, ̶  Міхаель таки втиснув трохи свого невдоволення.

̶  Естер все одно забігала до нас у студію погомоніти про щось весільне з Айріс, то ми й віддали їй всі три запрошення. То як думаєш, приїде?

̶  Тобі краще знати, ̶  Міхаель не уявляв, як може передбачати дії Карі Марж щодо сімейних справ. – Краще ти скажи, як ваші стосунки дійшли до стадії, коли ти навіть не знаєш, де живе двоюрідна сестра?

Рідко траплялося, щоб якесь питання змушувало Ніла зам’ятися з відповіддю, але це був якраз той випадок.

̶   Ми…, — почав він. – Не знаю! – і одразу ж обірвав сам себе. — Вона дуже змінилася після пересадки серця. Не подумай, я не про якесь там переселення душ чи частини свідомості. Це просто сильно дало їй на психіку. Вона відсторонила від себе всіх, навіть мене. Дуже делікатно і поступово, раз у раз м’яко показуючи, що їй непотрібна моя допомога, що вона не хоче говорити ні про те, ні про інше… А раніше ми могли годинами обговорювати що завгодно. Коли вона переїхала після смерті батьків до Антверпену, я вже не знав її нової адреси. Хоча ми ще кілька разів зустрічалися до її операції. 

̶  Думаю, вона приїде, ̶  зважився на припущення Міхаель.

Якщо все було так, як говорив Ніл, і Карі Марж просто пішла у себе та у свою творчість без якоїсь образи на двоюрідного брата, то чому б їй не з’явитися на весіллі? Приїжджала ж вона на літературний фестиваль.Зрештою, на весіллі увага буде прикута до молодят, а вона просто побуде між людей в красивій сукні з келихом в руках. 

̶  Слухай, можемо зустрітися сьогодні? – спитав Ніл.

Міхаель збирався зіслатися на справи, та, насправді, він міг їх відкласти.

̶  Набережна? – уточнив він.

̶  Так, ̶  миттєво прозвучала відповідь.

У Міхаеля з Нілом рідко випадали зустрічі на київській набережній Дніпра. Бували місяці, коли ні один, ні другий навіть дня не проводили в Києві. Один ганявся за цікавими інтерв’ю та репортажами, інший —в мережі вишукував нові літературні таланти. Під час таких прогулянок, під розмови перехожих і віддалені звуки річкового транспорту, чоловіки говорили про те, що ніколи не виносили ні на екрани, ні навіть в якесь більше товариство – про свої невдачі. В тому числі і з жінками. Тому Міхаель давно знав, що Ніл отримав гарбуза від Естер. І тепер йому особливо цікаво було спостерігати, як вона реагувала на все, пов’язане з весіллям колишнього залицяльника та її подруги. Вона з усіх сил намагалася приховати наскільки незручно їй в цій ситуації. Та навіть якби Міхаель не знав про їх з Нілом коротку історію, тепер би щось запідозрив через її аж надто великий ентузіазм в усьому, що стосувалося організації весілля. Естер могла разів по десять на день повторювати, яка щаслива за Ніла з Айріс. При цьому голос її звучав не таким уже й щасливим, радше нервовим. Чи відчував Міхаель незручність поряд з Нілом? Ні, ніколи. Вони були друзями задовго до знайомства кожного з них з Естер. Для всіх їхні стосунки виглядали лише як періодична співпраця. Насправді ж чоловіки познайомилися ще в студентські роки. І в них була давня клятва: «Жодна жінка не розлучить нас».