12. Справи сердечні

— Слууухай! — Естер в легкій зеленій сукні і чорній шкірянці поверх залетіла в офіс Міхаеля. — Знаєш, кого ще запросили? — вона присіла на край його робочого столу.

— Ще половину столиці? —  Міхаель зняв антиблікові окуляри.

— Карі Марж! — не стала тягнути Естер.

— Звідки така інформація?

— Запрошення! — вона розклала перед ним три золотаві картки.

На одній з них розмашистим почерком було написано:

«Люба кузено, Карі!»

— Ніл сказав, що вже кілька років немає з нею зв’язку, але він чув, що вона відгукнулася на наш фестиваль, тому попросив виманити її і на весілля,  — на одному подисі проказала все це Естер.

— Люба кузено,  — Міхаель задумливо повторював ці слова. — Хто б міг подумати. 

— Зовні так точно нічим не схожі,  — погодилася Естер.

— І в нього немає з нею зв’язку,  — чоловік відкинувся на спинку крісла і трохи від’їхав від столу.

— Ніл сказав, що вона не відповідає на його повідомлення, її мобільний номер завжди поза зоною досяжності, а фізичної адреси він теж не знає!

— Тобто, я, один знаю, як з нею зв'язатися? — рука Міхаеля потяглася почесати добову щетину на підборідді.

— Ну-у-у, очевидно, — Естер не розуміла, чому чоловік прийняв просте прохання передати запрошення з такою підозрілістю.

Сама ж вона раділа, що знову побачить цю загадкову й таку вишукану жінку. Була в неї надія і на те, що заради весілля двоюрідного брата Карі Марж хоч на день вийде зі своєї мовчанки. Не те щоб у Естер було до неї багато питань, більше гнітив сам факт, що хтось веде спосіб життя настільки протилежний до її власного.

Міхаель відправив листа старим, але таким приємним для нього способом — в паперовому конверті з поштовими марками. Насправді він робив так вже чимало разів. Крім мовчанки Карі Марж мала ще й добрячу параною щодо прослуховування телефонів та відстеження кимось електронної пошти. Хоча на повідомлення в мережі теж відповідала, тільки із великими затримками і дуже стисло. Міхаель писав їй паперові після виходу кожної з її книг.

Повертаючись від поштового офісу, він набрав номер Ніла Лейкі.

— Міха, скажи, що я не надто навантажив тебе тим запрошенням,  — в того вже була готова лінія захисту.

— Не надто, але чому через посередників? Міг би сказати одразу мені,  — Міхаель таки втиснув трохи свого невдоволення.

— Естер все одно забігала до нас у студію погомоніти про щось весільне з Айріс, ми й віддали їй всі три запрошення. То як думаєш, приїде?

— Тобі краще знати,  — Міхаель не уявляв, як може передбачати дії Карі Марж щодо сімейних справ. — Краще ти скажи, як ваші стосунки дійшли до стадії, коли ти навіть не знаєш, де живе двоюрідна сестра?

Рідко траплялося, щоб якесь питання змушувало Ніла зам’ятися з відповіддю, але це був якраз той випадок.

—  Ми…, — почав він. — Не знаю! — і одразу ж обірвав сам себе. — Вона дуже змінилася після пересадки серця. Не подумай, я не про якесь там переселення душ чи частини свідомості. Це просто сильно дало їй на психіку. Вона відсторонила від себе всіх, навіть мене. Дуже делікатно і поступово, раз у раз м’яко показуючи, що їй непотрібна моя допомога, що вона не хоче говорити ні про те, ні про інше. А раніше ми могли годинами обговорювати що завгодно. Коли вона переїхала після смерті батьків до Антверпену, я вже не знав її нової адреси. Хоча ми ще кілька разів зустрічалися до її операції. 

— Думаю, вона приїде, — зважився на припущення Міхаель.

Якщо все було так, як говорив Ніл, і Карі Марж просто пішла у себе та у свою творчість без якоїсь образи на двоюрідного брата, то чому б їй не з’явитися на весіллі? Приїжджала ж вона на літературний фестиваль.Зрештою, на весіллі увага буде прикута до молодят, а вона просто побуде між людей в красивій сукні з келихом в руках. 

— Слухай, можемо зустрітися сьогодні? — спитав Ніл.

Міхаель збирався зіслатися на справи, та, насправді, він міг їх відкласти.

— Набережна? — уточнив він.

— Так, — миттєво прозвучала відповідь.

У Міхаеля з Нілом рідко випадали зустрічі на київській набережній Дніпра. Бували місяці, коли ні один, ні другий навіть дня не проводили в Києві. Ніл ганявся за цікавими інтерв’ю та репортажами, Міхаель вишукував у мережі нові літературні таланти або ж був продавцем в улюбленій зі своїх книгарень. Під час таких прогулянок, під розмови перехожих і віддалені звуки річкового транспорту, чоловіки говорили про те, що ніколи не виносили ні на екрани, ні навіть в якесь більше товариство — про свої невдачі. В тому числі і з жінками. Тому Міхаель давно знав, що Ніл отримав гарбуза від Естер.

І тепер йому особливо цікаво було спостерігати, як вона реагувала на все, пов’язане з весіллям колишнього залицяльника та її подруги. З усіх сил намагалася приховати наскільки незручно їй в цій ситуації. Та навіть якби Міхаель не знав про їх з Нілом коротку історію, тепер би щось запідозрив через її аж надто великий ентузіазм в усьому, що стосувалося організації весілля. Естер могла разів по десять на день повторювати, яка щаслива за Ніла з Айріс. При цьому голос її звучав не таким уже й щасливим, радше нервовим. Чи відчував Міхаель незручність поряд з Нілом? Ні, ніколи. Вони були друзями задовго до знайомства кожного з них з Естер. Для всіх їхні стосунки виглядали лише як періодична співпраця. Насправді ж чоловіки познайомилися ще в студентські роки. І в них була давня клятва: «Жодна жінка не розлучить нас».