Невиліковне кохання

Одного дня Жак повідомив дружині, що його гукають у Київ на інтерв’ю для каналу Ніла Лейкі.

̶  Не знаю, чому мене взагалі зараховують до мільярдерів, з якими так любить говорити НІл. У мене немає дев'ятизначної суми на всіх рахунках разом взятих. Все, що ми з тобою маємо — це лише спадкова нерухомість. І, як ти встигла помітити, я навіть не докладаю зусиль, щоб примножувати доходи від неї. Колесо просто крутиться.

̶  Інтерв'ю, – Роксана посмакувала це слово на слух. – Мені подобається.

Вона саме перевдягалася в чорне мереживо.

̶  Поїдеш зі мною?  ̶  Жак підійшов ззаду і поправив лямку її нічної сукні. ̶  Чи залишишся тут, відпочинеш від мене?

̶  Залишуся, ̶  після кількасекундної мовчанки вирішила молода дружина. – Але не від тебе відпочити. Просто цікаво, як я почуватимуся сама в цьому замку. А ще, подумаю, що тут можна оновити. І тут, і в саду. Ти непроти?

̶  Зовсім ні, ̶  Жак ніжно поцілував її в плече. 

Роксана вже майже позбавилась звички уявляти собі розмови з Каєм. Але ось він знову з'явився перед нею. І навіть подих Жака на її шкірі та його руки на талії цьому не завадили. Кай уявлявся їй у чорному смокінгу. Він саркастично посміхнувся і запитав:

̶  Щаслива?

Роксана подумки відповіла:

«Не знаю».

Якби те саме питання задав їй Жак, мама чи будь-хто зі знайомих, вона відповіла б:

«Так!»

Або:

«Найщасливіша на світі!»

Або:

«Навіть не уявляла, що можна бути такою щасливою».

Та ні Жак, ні мама таких питань їй не задавали. І зі знайомих ніхто не цікавився її почуттями. Власне, єдиними людьми, з якими вона спілкувалася до заміжжя, були колеги. І Кай.

Жак сказав щось, чого Роксана не розчула за своїм видінням. Але через його слова Кай зник. І вона би проміняла уявну розмову з ним на будь-що інше з Жаком. Та останній мав явну перевагу в силу того, що не лежав у могилі.

Вранці Роксана прокинулася в порожньому замку. Спочатку вона думала, що застане Жака на кухні. Чи хоч біля гаража. Але ні його, ні автомобіля вже не було. Хоч замки й палаци асоціюються з цілим натовпом прислуги або хоч однією добросердою економкою, Роксана в своєму була цього ранку зовсім сама.

Її це не надто засмучувало. Вона приготувала собі яєшню, заварила кави. А після сніданку вдягла куртку й високі черевики, і пішла гуляти в ту частину саду, де ще не бувала. Жак говорив, що то досить занедбана ділянка. Роксана хотіла оцінити, наскільки все погано і що можна зробити.

̶  Так ти не знаєш, чи щаслива?  ̶  тепер ніхто не міг завадити їй говорити з уявним Каєм. Він знову був у смокінгу, хоча це був одяг не для такого прохолодного ранку.

̶  Не обов'язково бути щасливою щодня, ̶  Роксана відповіла вголос. ̶  Колись дивилась відео, що занадто багато позитивних емоцій взагалі шкодять мозку. Концентрація втрачається, інші емоції не так яскраво відчуваєш…

̶  Ну, якщо у відео так говорять, тоді що ж, ̶  Кай підкидав лакованими туфлями вже геть потемнівше листя.  

Роксану лякала ця реалістичність, з якою вона відтворювала обличчя Кая, його міміку, голос і ті слова, які б він міг сказати. Але заспокоювала себе тим, що все ще відрізняє плід своєї уяви від реальності.

Потрібно було відволіктися цією самою реальністю. Роксана погортала список контактів і зрозуміла, що комусь із колег дзвонити в такий час недоречно – всі на роботі. Батькам – не було сенсу. Навряд чи вийшла хоча б двохвилинна розмова. З молодшим братом вони взагалі по телефону ніколи не розмовляли. Подзвонити можна було лише Жакові. Жінка вже збиралася натиснути на його номер, та подумала, що, певно ж, він досі в дорозі. Не варто його відволікати. Зрештою, коли буде вільний, подзвонить сам.

Частина саду справді виявилася надто занедбаною. Настільки, що Роксана не могла просуватися далі через нагромадження зламаних гілок і повністю повалених дерев. Вона зняла коротке відео, щоб відправити його садово-ландшафтній компанії та запитати чи допоможуть вони з цим. 

Не минуло й години, а Роксана так змерзла, що вирішила повернутися в замок, а огляд здичавілої частини їх з чоловіком володінь продовжити згодом. Заварила чаю, поки чекала, щоб він трохи охолов, роздивлялася кухню так, наче бачила її вперше. Просторе приміщення в темних тонах дерева й каменю не викликало ані великого апетиту, ні бажання щось готувати просто аби чимось зайнятися. Тож зрештою Роксана взяла чашку і пішла гуляти замком в пошуках хоч якогось порятунку від нудьги. Насправді вона не дуже сподівалася знайти щось цікаве, адже Жак не попереджав, щоб дружина не заходила до якоїсь із кімнат. Втім, він міг і не знати, що там, в кожній із них. За його словами, вони з нею провели в цьому замку однакову кількість часу.

̶  Я знаю, Привид опери живе в душі моїй, ̶  Роксана почала наспівувати пісеньку зі старого мюзикла Ендрю Ллойда Ввебера.

Пошук цікавинок вирішила розпочати з підвалу. Туди вели на диво пологі кам’яні сходи. Електрика справно працювала, жодна лампа, вмонтована у стіни у вигляді старовинних смолоскипів, навіть не миготіла.

̶  Він тут, зі мною, Привид опери, ̶  продовжувала співати Роксана.