6. Спадкоємці

— Отже, мені, — через три дні після смерті Кая Роксана отримала повідомлення про відкриття заповіту. — Все мені.

Ця новина звалилася на неї з самого ранку, коли дівчина збиралася на роботу. Власне, можна було в цю ж мить звільнитися — статок Кая забезпечив би їй розкішне життя на кілька життів уперед. Але Роксана вирішила вчинити інакше. Вона негайно надіслала відмову від спадщини.

— Наступним у списку має бути хоч якийсь твій родич, — відтоді як Кая не стало, дівчина не припиняла цих односторонніх розмов. Звісно, лише коли її ніхто не міг почути.

Попри прогноз лікаря, за яким чоловік міг прожити ще близько року, його серце зупинилося першого вересня — наступного дня після їхньої останньої зустрічі.

Довелося чекати ще майже три дні, поки все нарешті сталося так, як сподівалася Роксана. Новий спадкоємець, небіж Кая, вийшов із нею на зв’язок.

— То я можу забрати тіло? — схвильовано запитав молодий чоловік, який представився Жаком.

— Так, хоч сьогодні, — Роксана рада була швидше з цим покінчити. — Я сподівалася, що таки знайдеться хтось із рідні, тому не поспішала з похованням. Тіло досі в морзі.

— Я вилітаю з Монако за дві години. Близько шостої вечора вже маю бути на місці. Ми з вами можемо зустрітися?

— Звичайно, — Роксана чекала на це з незрозумілим їй самій хвилюванням. — Можу до вашого приїзду замовити ритуальну службу, щоб, — підібрати слова виявилося непросто, — ви побачили покійного вже у прийнятному вигляді.

— Прийнятному? — перепитав Жак. — Що ж, так, добре. Отже, коли я приїду, все вже буде готово до церемонії?

— Має бути, — розмито пообіцяла Роксана.

Голос Жака здавався їй занадто схожим на м’який баритон Кая. Жодних відеодзвінків, просто звук у слухавці. Його тембр, думки про поховання легендарного «цифрового Робін Гуда» — усе це вибивало її з робочого ритму. Вона цілий день не могла зосередитися. Фінансові аферисти з’являлися, наче бур’ян: висмикуєш в одному місці — проростає в іншому. Ці справи були однотипними, рутинними, позбавленими азарту.

Роксана працювала машинально, тим часом у її голові складався фоторобот Жака: від копії Кая до його повної протилежності. Вона не змогла знайти його в мережі — можливо, вони мали різні прізвища, а жодної іншої зачіпки дівчина не мала.

«Або цього Жака просто не цікавлять соцмережі та публічність. Як і більшість спадкоємців великих статків», — міркувала вона.

Після роботи вона заїхала купити чорну сукню і з магазину вийшла вже в ній. Жак написав, що їде з аеропорту. Вона надіслала йому координати кладовища.

«Мій дорогий мертвий Каю, можеш реготати там на все пекло, але зізнаюся: мені страшно. Боюся зустріти молодшу версію тебе. Чомусь мені здається, що ви — одне обличчя», — до приїзду Жака Роксана встигла перевірити роботу ритуальників. Завдяки зусиллям візажиста Кай нагадував воскову скульптуру, але при цьому його обличчя здавалося нарешті умиротвореним.

Хоч дівчина й припускала схожість племінника з дядьком, та реальність її приголомшила.

— Добрий вечір. То ви — Роксана? — наживо цей голос звучав ідентично до голосу Кая. І сам Жак виглядав як його віддзеркалення з минулого.

— Так, — Роксана завагалася, не знаючи, чи доречно простягати руку для вітання.

— А я Жак Пеньє, як ви, певно, вже здогадалися.

Роксана щосили намагалася вгамувати внутрішнє тремтіння.

«Каю, це справді твій племінник, чи мені час вірити у привидів?»

— Ми дуже схожі, так? — Жак помітив її подив і тінь страху. — Батько із сином чи рідні брати рідко мають стільки спільного, як ми з дядьком Карлом, — він стиснув губи у сумну подобу посмішки.

— Так, — ледь кивнула Роксана.

Їй важко було знайти ще хоч якісь слова. На неї дивилися такі ж сірі очі, як у Карла Пеньє, з-під таких же брів, так знайомо рухалися губи. Тільки без сіточки зморшок у куточках очей та глибоких ліній біля рота. Обличчя було блідішим, а світле волосся — трохи довшим і злегка кучерявим на кінчиках. Зосередившись на цих деталях, Роксана опанувала себе:

— Співчуваю вашій втраті.

— Ми з дядьком були близькими в мої студентські роки, — чоловік напрочуд чисто говорив українською. — Але відтоді як викрили його «протизаконне меценатство», він обірвав зі мною всі контакти. Певно, не хотів заплямувати мою репутацію. Думаю, і в заповіті він мене не згадав з тієї ж причини.

Роксана мимоволі опустила очі. Вона все ще відчувала провину за те, що стала єдиною спадкоємицею. Жак, очевидно, не знав, що перед ним не просто знайома Кая, а та сама кіберполіціянтка, яка позбавила його дядька волі.

— Месьє Пеньє, хочу одразу сказати: я жодної секунди не претендувала на вашу спадщину. Щойно дізналася про заповіт — надіслала відмову, — Роксана нарешті знову дивилася йому в очі.

— І вам нецікаво навіть поглянути, від чого відмовилися? — погляд Жака затягував її, наче вир.

— Я бачила відеоогляд, — витиснула вона коротке пояснення.

— Що ж, я в захваті від такої шляхетності. Але наполягаю, щоб Ви, Роксано, проїхали зі мною землями покійного. Впевнений, він би цього хотів.