У Кая

Майже чотири роки це було улюбленим дозвіллям Роксани  ̶  приїздити в маєток Кая на околиці Києва раз на місяць, сідати на широку білу лавку-гойдалку, спостерігати за його садом, чекаючи поки він до неї вийде, а потім вести з ним довгі, щоразу такі різни розмови.

Вона не заходила в будинок, не дзвонила у двері, лише коли він сам її помічав через камеру спостереження, сам підходив і першим вітався, Роксана посміхалася і говорила, що рада його бачити. Чи навіть робила комплімент щодо його чудової, як для п’ятдисятирічного, форми.

̶  Добрий вечір,  ̶  сьогодні він сказав це з посмішкою. Вузькою спокійною посмішкою. ̶ Останні години тридцять першого числа… Вже боявся, що не побачу тебе, Роксі.

̶  У серпні день все ще довгий,  ̶  дівчина теж не стримала посмішки  ̶  І це все ще мій ритуал.

̶  Наступного місяця у нас річниця, ти пам’ятаєш?  ̶  він зупинив гойдалку й сів поряд Роксани.

̶  Каю, я пам’ятаю все, що пов’язано з тобою,  ̶  дівчина дивилась удаличінь, починаючи знову розгойдуватися. — У що ти був одягнений під час кожної нашої зустрічі, чи поголив обличчя, чистив ти зуби чи недавно щось їв…Кожну найдрібнішу деталь, кожне слово з наших розмов.

̶  Це тому, що я в тебе першенький?  ̶  голос Кая повеселішав.

̶  Інших пояснень у мене немає,  ̶  Роксана глянула на нього й побачила вже самовдоволену посмішку. ̶ Я завжди буду пам’ятати. І завжди буду щаслива, що зловила тебе. І завжди буду за тобою наглядати.

̶  Ну а мені залишається радіти, що я роблю тебе щасливою, ̶  Кай стишив голос до її тону.  ̶  Мабуть, єдиний чоловік за все твоє життя, якому це вдається, чи не так?  ̶  він злегка торкнувся її пальців.

̶  Навіть не уявляю, як житиму, коли ти помреш, ̶  відповідь Роксани була їдкою.

Та вони обоє насолоджувалися таким стилем розмови.

До знайомства з Каєм Роксана вчилася на юридичному. Мріяла про кар’єру правозахисниці, як у «Хорошій дружині» або ще кращу. Та ще на початку четвертого курсу їй запропонували посаду в кіберполіції. І вона вирішила спробувати свої сили в цій сфері.

 ̶  Якось виживеш, ̶ меланхолійно мовив Кай. ̶ Ти ж така розумниця. От тільки не у плані догляду за собою,  ̶  чоловік роздивлявся її обличчя, блукаючи поглядом від широких нефарбованих брів і сірувато-блакитних очей до тонких майже безбарвних губ. ̶  Подарую тобі набір косметики на наше чотириріччя, ̶  зрештою сказав він.

̶  Якщо мені потрібно нафарбуватися – я йду до майстра макіяжу, ̶  все тим же спокійним голосом відповіла Роксана. Його слова ніколи насправді її не зачіпали. І вона знала, що він не намагається сказати щось образливе, просто вони завжди говорили один одному те, чого ніхто інший їм не говорив.  ̶  Зараз мало хто користується косметикою щодня.

̶  Звичайно, ̶  Кай посміхнувся несподівано широко, як у старих рекламних роликах. Попри вік, йому вдалося зберегти чудові рівні навіть достатньо білі зуби.  ̶  Всі так різко полюбили природу, що бояться нашкодити їй зайвою баночкою з-під пудри чи пшиком аерозолю. 

̶  А ти так любив знедолених, що крав для них гроші з рахунків багатіїв,  ̶  шпилька за шпильку.

̶  Цифровий Робін Гуд — легенда свого часу, — ностальгічно всміхнувся Кай.

Він зупинив гойдалку, зайшов за спину Роксани, поклав теплу долоню на шию дівчини.

̶  Від тебе нічого не дочекаєшся – ні прискореного пульсу, ні писклявого «відпусти, будь ласка, відпусти!» Ти взагалі жива?  ̶  Кай добре вмів приховувати роздратування. Але Роксана відчувала його навіть там, за цим спокійним тихим голосом і майже ніжним стисканням долоні тепер уже на її плечах.

̶  Не більше й не менше, ніж ти сам,  ̶  вона різко відкинула від себе обидві його руки й піднялася на ноги. ̶  Наче я не знаю, що ти нічого мені не зробиш. Хто ж тоді навідуватиме тебе хоч раз на місяць? Де всі ті, з ким ти ріс, вчився, працював? А, може, дружина і діти? – Роксана демонстративно роззирнулася навколо. – Нема, нікого нема.

̶  Наче я всього цього не знаю, ̶  Кай трохи похилив голову набік і посміхнувся. ̶  Але й тобі лишилось недовго мене навідувати. Кардіолог прогнозує мені не більше року.

̶  Завжди було цікаво, ти наслідуєш поведінку якогось кіношного психа чи просто такий і є? – Роксана не могла згадати де саме, але десь колись, можливо, ще в дитинстві вона бачила таку награну усмішку і цей нахил голови. І багато чого ще з жестів Кая.

̶  У кожного є свої кумири,  ̶  чоловік обійшов гойдалку, щоб бути по одну сторону з дівчиною. — Або вчителі. Або просто ті, чиє серце хочеш з’їсти, щоб забрати його силу.

— Моє з'їв би? 

— Щоб вистежувати злодюжок в мережі? — Кай закотив очі. — Оце вже точно ні. Ох, знаєш, серденько, щось мені сьогодні недобре. Чому б тобі вже не піти?

̶  Ти ще ніколи мене не проганяв, ̶  Роксана підвелася, підійшла майже впритул, дивилася на нього згори вниз. – І ніколи не був таким роздратованим.

̶  Думаєш, я роздратований? – його здивування виглядало щирим. – Це тобі так важко сприйняти той факт, що навіть злочинець на домашньому арешті не витримує тебе довше години?

̶  Думаю, тебе лякає наближення смерті.

Кай припідняв її підборіддя великим пальцем лівої руки й нахилився так близько, наче хотів поцілувати. Роксана глибоко вдихнула запах його чи то дезодоранту, чи засобу для гоління з морськими нотками. Ще одна деталь, яку вона запам'ятає назавжди.