Інтерв'ю з Міхаелем

Команда з п’яти чоловік неспішно увійшла в просторий офіс мільярдера-міленіала Міхаеля Вайнерда. Рухаючись кожен по чітко заданій траєкторії, вони швидко розставили світловідбивачі, мікрофони та камери, розмістили додаткове крісло для інтерв’юера Ніла Лейкі. Міхаель та Ніл увійшли коли вже все підготували. Вони давно були знайомі, між ними відчувався необхідний рівень довіри для вдалого інтерв’ю. Ніл, при всій своїй не надто привабливій зовнішності, вмів за лічені секунди викликати симпатію у співрозмовника. А з Міхаелем його пов’язували не секунди, а роки періодичної співпраці.

Чоловіки розмістилися в кріслах. Команда Ніла знову почала рухатися по своїх чітких лінях, підправляючи кути нахилу камер і мікрофонів. Крихітна білявка Айріс, дев’ятнадцятирічна візажистка, прибрала пасмо наелектризованого волосся Нілові за вухо та пригладила його воском. Міхаелеві ж, якого ще поза кабінетом вона вже вкрила шаром пудри, сказала лише:

̶  Ти ідеальний! Сподіваюся, це буде тривале інтерв’ю, і швидко зникла в протилежній стороні кабінету.

Оператор запитав, чи всі готові, прозвучало:

«Три, два, один…»

̶  Вітаю Міхаелю! Ніл широко посміхнувся співрозмовникові.

Він був із тих людей, кого посмішка миттєво робила в рази гарнішим.

Вона й незмінний запал в очах згладжували враження від його надто гострих і витягнутих рис обличчя.

̶  Радий знову зустрітися на твоєму каналі, Ніле.

Міхаель, на противагу інтерв’юеру, наче й не докладав жодних зусиль аби комусь подобатися. Так, він був в бездоганно-білій сорочці поло та зелених брюках з нової колекції київської дизайнерки, так, його каштанові кучері виглядали неймовірно впорядкованими, але жоден м’яз обличчя не напружився для посмішки чи будь-якого іншого прояву емоцій.

̶  Міхаелю, тобі майже тридцять, Ніл переходив до справи, а виглядаєш, наче зірка підліткового серіалу. В чому твій секрет?

̶  Секрет у тому, — респондент витримав інтригуючи паузу, — що зіркам підліткових серіалів насправді завжди близько тридцяти.

Ніл розсміявся, дехто зі знімальної команди приглушено пхикнув. Айріс зробила селфі на фоні зйомок з відміткою обох учасників і надписом:

«Обожнюю їхнє почуття гумору».

Тим часом обличчя Міхаеля зберігало свій звичний вираз.

̶  Гаразд, ти можеш приховувати все, що завгодно, але ж ми стежимо за інстаграмом Естер, — Ніл змовницьки підморгнув у камеру. І вона щодня показує, скільки свіжих овочів накладає у ваші тарілки та як довго ви двоє бігаєте набережною. Можливо, є ще щось?

̶  Ніле, я б міг зізнатися, але ж тоді ще до кінця нашої розмови втрачу половину своєї аудиторії, Міхаель знову жартував з найсерйознішим виразом обличчя. Лише бісики в блакитних очах видавали його справжній грайливий настрій.

̶  О, навряд чи хтось із наших глядачів зможе відірвати погляд від екрану, коли на ньому одночасно двоє настільки неперевершених чоловіки, хто б із нас що не говорив, — Ніл зовсім не думав, що хоч для когось вони з Міхаелем на одному рівні привабливості, та йому подобалося відпускати подібні фразочки.

̶  Що ж, я попереджав, Міхаель на секунду стис губи, так, наче наперед співчував глядачам і Нілові. — Я взагалі не п’ю нічого цукровмісного, в тому числі алкоголь.

Ніл зобразив гримасу, наче отримав удар під дих.

̶  Отак одразу, — він демонстративно відхекувався та повільно розпрямлявся в кріслі. — Зараз прокручую в пам’яті вечірки, на яких ми зустрічалися, і справді не пригадую, щоб бачив тебе з келихом чи зі склянкою спиртного. Що ж, це важкий удар по всіх нас, хто любить обідати з півсолодким та святкує в барі кожну найдрібнішу перемогу. Нічого, нічого, я вже віддихався. Глядачі, сподіваюся, теж. Можеш продовжувати.

̶  Перелічувати все, що ми з Естер не їмо, я краще не буду, — тепер Міхаель зробив на камеру ту кривувату посмішку, яку так люблять робити поганці у фільмах.

̶  Тут я навіть не наполягатиму, Ніл непомітно ввімкнув на навушнику перемотку, щоб швидше почути записане ним завчасно наступне питання.

— Міхаелю, він подивився на співрозмовника довгим пильним поглядом, зараз я стану серйозним, дуже серйозним. Швидше за все, мене ніхто ніколи таким не бачив. Але цього вимагає тема, яку я зараз порушу.

̶  Що ж, я готовий, — Міхаель миттєво підхопив його нову хвилю.

̶  Нещодавно ти став доларовим мільярдером. І це на книжковому бізнесі. Як, як скажи мені, скажи нам всім, це тобі вдалося?

Усмішка Міхаеля цього разу виглядала стриманою. Він очевидно пишався своїми успіхами, та не прагнув хизуватися ними. 

— Якщо пам’ятаєш, я починав з маленької книгарні, — нагадав він давно відомий факт його біографії. В якій спокійно собі порядкував п’ять років поспіль. Бували кращі місяці, бували гірші, та, загалом, на життя мені вистачало. 

— А потім з’явилася Естер, — Ніл прискорив розмову до більш цікавої події. 

— З’явилася, — якби можна було транслювати спогади Міхаеля, глядачі інтерв’ю побачили би високу шатенку, яка зайшла до книгарні перечекати дощ. З її парасолі миттєво набігла ціла калюжа, а взуття залишало на підлозі великі брудні сліди. Та Міхаель не міг їй цим дорікнути. Він був зачарований. І хотів, щоб дощ ніколи не закінчувався. Книжки Естер мало цікавили, вона пробігла байдужим поглядом вздовж полиць, але, наче вибачаючись за нанесену воду й бруд, купила декілька листівок і коробку скрепок. Міхаель запропонував їй випити кави. Поряд була кав'ярня, її власник і добрий друг Міхаеля Дем'ян приніс їм два горнятка до книгарні — всі його столики в дощову погоду завжди були зайняті.