Глава 55. Бабусина скриня

Будильник ще не задзвонив, а вона вже сиділа на ліжку, тримаючи в долоні срібний медальйон.

У кімнаті панувала тиша.

Лише годинник на стіні рівномірно відраховував секунди.

Учорашня розмова з професором Боровиком не виходила з голови.

Вона ще раз уважно оглянула прикрасу.

Невеликий круглий медальйон був гладеньким, без зайвих прикрас. Лише на зворотному боці, якщо придивитися під певним кутом, можна було помітити ледь стерті переплетені літери.

«О» і «В».

Раніше вона ніколи не звертала на це уваги.

Їй здавалося, що це просто орнамент.

Тепер усе виглядало інакше.

Аліса повільно одягла медальйон на шию, заварила чай і сіла біля вікна.

За склом місто лише прокидалося.

Люди поспішали на роботу.

Автобуси один за одним зупинялися на зупинці.

Світ жив звичним життям.

А її власне життя за останні кілька тижнів змінилося настільки, що інколи їй здавалося, ніби вона читає чийсь роман.

І найцікавіше було те, що фіналу цієї історії не знав ніхто.

До галереї вона прийшла трохи раніше.

У коридорах ще було тихо.

Марта лише розкладала документи на своєму столі.

— Доброго ранку.

— Доброго.

Марта уважно подивилася на Алісу.

— Ти сьогодні якась задумлива.

— Це так помітно?

— Для тих, хто тебе добре знає, — дуже.

Аліса усміхнулася.

— Учорашній вечір не дає спокою.

— Через професора?

— Так.

І через медальйон.

Марта на мить замовкла.

— Слухай... а в тебе не залишилося якихось старих бабусиних речей?

Аліса підняла очі.

— Є.

— Листи?

— Не знаю.

— Фотографії?

— Мабуть.

— Тоді, можливо, варто подивитися.

Ця думка була такою очевидною, що Аліса навіть здивувалася, чому сама не подумала про це раніше.

Після роботи вона одразу поїхала додому.

А точніше — до невеликого будинку на околиці міста, який після смерті бабусі залишився порожнім.

Тут майже нічого не змінилося.

Той самий дерев'яний паркан.

Той самий старий бузок біля хвіртки.

І ті самі сходинки, які тихо скрипнули, коли вона піднялася на ґанок.

Аліса дістала ключ.

Двері відчинилися важко.

У будинку пахло деревом, сухими травами й трохи пилом.

Вона не була тут уже кілька місяців.

Кожна кімната нагадувала про дитинство.

Ось старе крісло, у якому бабуся вечорами в'язала.

Ось книжкова шафа, де Аліса годинами вибирала казки.

Ось кухня, звідки завжди пахло яблучним пирогом.

Вона усміхнулася.

Спогади були теплими.

Без болю.

Лише з легкою тугою.

У спальні біля ліжка стояла невелика дубова скриня.

Саме в ній бабуся зберігала найцінніші речі.

Аліса пам'ятала це ще з дитинства.

Колись їй суворо забороняли її відкривати.

Пізніше бабуся сама віддала ключ і сказала лише одну фразу:

— Колись ти сама зрозумієш, що потрібно шукати.

Тоді ці слова здалися дивними.

Тепер вона згадала їх майже дослівно.

Скриня відчинилася без зусиль.

Усередині все лежало дуже акуратно.

Старі фотографії.

Мереживні серветки.

Кілька листівок.

Невелика оксамитова коробочка.

І товстий альбом у темно-зеленій обкладинці.

Аліса почала переглядати фотографії.

На більшості були зовсім незнайомі люди.

Молоді чоловіки у старовинних костюмах.

Жінки в довгих сукнях.

Сімейні свята.

Весілля.

Сади.

Будинки.

Вона вже хотіла відкласти черговий знімок убік, коли раптом завмерла.

На фотографії стояли дві молоді жінки.

Одна з них була дуже схожа на Олену Вербицьку з портрета.

А поруч...

Аліса відчула, як по спині пробіг холодок.

Поруч стояла жінка, яка була неймовірно схожа на її бабусю в молодості.

Звичайно, це не могла бути вона.

Фотографія була надто старою.

Але схожість була настільки разючою, що в Аліси перехопило подих.

Вона перевернула світлину.

На звороті акуратним почерком було написано:

«Олена і Софія. Літо, 1958.»

— Софія... — тихо прошепотіла Аліса.

Саме так звали її прабабусю.

Вона повільно сіла на підлогу, не відводячи погляду від фотографії.

Виходило, що родини були знайомі.

І не просто знайомі.

Настільки близько, що фотографувалися разом.

А це означало лише одне.

Історія, яку вони з Даміаном намагалися розгадати, почалася набагато раніше, ніж вони думали.

І, можливо, долі їхніх родин були пов'язані вже не одне покоління.