Глава 48. Лист без підпису

Даміан приїхав до офісу трохи раніше за своїх співробітників.

Після суботи біля озера він почувався дивно легко.

Здавалося, ніби за один день йому вдалося відпочити більше, ніж за кілька останніх років.

Він привітався з охоронцем.

Піднявся ліфтом на свій поверх.

Секретарки ще не було.

У коридорі панувала тиша.

Відчинивши двері кабінету, Даміан одразу помітив білий конверт.

Він лежав просто посеред столу.

Без марки.

Без адреси.

Без імені.

Лише звичайний білий папір.

Даміан насупився.

Він точно пам'ятав, що ввечері стіл був порожній.

Взявши конверт до рук, він ще раз уважно його оглянув.

Жодних позначок.

Він обережно відкрив його.

Всередині лежав лише один аркуш.

На ньому був надрукований єдиний рядок.

«Не відкривайте сьомий замок, якщо не готові втратити найдорожче.»

Даміан перечитав повідомлення двічі.

Потім утретє.

Ні підпису.

Ні пояснень.

Нічого.

За кілька хвилин до кабінету зайшла секретарка.

— Доброго ранку.

Вона відразу помітила вираз його обличчя.

— Щось сталося?

Даміан показав їй конверт.

— Це сьогодні принесли?

Вона здивовано похитала головою.

— Ні.

— Ви впевнені?

— Абсолютно.

Учора ввечері, коли я йшла, його не було.

— У будівлі працюють камери?

— Так.

Він кивнув.

— Будь ласка, попросіть службу безпеки переглянути записи за ніч.

— Зараз.

За годину Даміан уже сидів у кімнаті охорони.

На великому екрані швидко змінювалися кадри.

Десята вечора.

Одинадцята.

Опівніч.

Коридори залишалися порожніми.

О другій ночі одна з камер на кілька секунд почала мерехтіти.

Потім зображення повністю зникло.

Лише на двадцять секунд.

Коли картинка повернулася, двері кабінету Даміана вже були зачинені.

Нікого в коридорі не було.

Начальник охорони насупився.

— Це дуже дивно.

— Чому?

— За всі роки система жодного разу не давала такого збою.

— Можна збільшити цей момент?

Охоронець спробував.

Але запис залишався порожнім.

Лише чорний екран.

Даміан не став одразу телефонувати Алісі.

Він знав, що вона працює.

Не хотів її відволікати.

Але ближче до обіду все ж таки написав повідомлення.

«У мене з'явилися новини. Не найприємніші.»

Відповідь прийшла через кілька хвилин.

«Усе добре?»

Він усміхнувся.

Навіть у короткому повідомленні відчувалося її хвилювання.

«Так. Просто отримав дивний лист.»

За хвилину телефон задзвонив.

— Алло?

— Я не хотіла писати.

Краще почути твій голос.

Даміан мимоволі усміхнувся.

— Я в порядку.

— Справді?

— Так.

Він коротко розповів про конверт.

На іншому кінці кілька секунд було тихо.

— Думаєш, це той самий чоловік?

— Не знаю.

— А якщо ні?

— Тоді людей, які знають про сьомий ключ, стало ще більше.

Ця думка зовсім не подобалася ні йому, ні Алісі.

Увечері вони зустрілися в галереї.

Віктор Іванович саме закінчував роботу з документами.

Вислухавши Даміана, він задумливо потер підборіддя.

— Цікаво...

— Що саме? — запитала Аліса.

— Автор листа не написав: «Не відкривайте замок».

Він написав: «Не відкривайте сьомий замок».

Даміан уважно подивився на директора.

— І що це змінює?

— Це означає, що він точно знає про існування інших.

У кімнаті запала тиша.

Аліса повільно перевела погляд на Даміана.

Вони досі були впевнені, що знайшли лише один із ключів.

Але якщо існувало сім замків...

То скільки ще ключів досі чекали, щоб їх знайшли?

І чи справді сьомий був останнім?