Глава 28. Вихідний

Після кількох напружених тижнів Віктор Іванович наполіг, щоб працівники взяли хоча б один повноцінний вихідний.

— Картина нікуди не втече, — сказав він Алісі напередодні. — А от якщо втечеш ти від перевтоми, користі не буде нікому.

Вона неохоче погодилася.

Прокинувшись уранці, Аліса довго не могла зрозуміти, що їй робити.

Вперше за багато днів нікуди не потрібно було поспішати.

Вона прибрала квартиру, полила квіти на балконі, увімкнула тиху музику й заварила чай.

Потім узяла книгу, яку колись подарував Даміан.

Але, прочитавши лише кілька сторінок, зрозуміла, що майже не запам'ятовує текст.

Думки були зовсім про інше.

Вона згадала його погляд, коли він читав лист прадіда.

Його усмішку.

Те, як легко тепер вони розмовляли.

— Схоже, Марта мала рацію... — тихо сказала вона сама собі.

І тут же похитала головою.

— Ні. Ще зарано робити висновки.

У цей самий час Даміан сидів у своєму будинку.

Перед ним стояла чашка давно охололої кави.

На столі лежали документи, але він навіть не відкрив їх.

Його телефон кілька разів опинявся в руках.

І щоразу він клав його назад.

— Це вже смішно, — тихо промовив він.

Він звик приймати рішення за хвилини.

Підписувати контракти на мільйони.

Керувати сотнями людей.

Але просте повідомлення одній дівчині змушувало його вагатися.

Нарешті він усміхнувся й набрав номер.

Телефон Аліси задзвонив саме тоді, коли вона поставила чашку в мийку.

— Привіт, — сказала вона, побачивши його ім'я.

— Привіт.

Вони обидва на мить замовкли.

Тепер це мовчання вже не здавалося дивним.

— Не заважаю?

— Ні. У мене сьогодні вихідний.

— Знаю.

— Звідки?

— Учора Віктор Іванович випадково сказав.

Аліса тихо засміялася.

— Він останнім часом занадто багато тобі розповідає.

— Не хвилюйся. Лише те, що можна.

Вона підійшла до вікна.

— А в тебе?

— Теж вирішив зробити вихідний.

— І що робиш?

— Поки що нічого.

— Це незвично?

— Дуже.

Вона усміхнулася.

— Тоді ми в однаковому становищі.

Запала коротка тиша.

— У мене є пропозиція, — сказав Даміан.

— Яка?

— Просто прогулятися.

— Без ресторанів?

— Без ресторанів.

— Без дорогих сюрпризів?

— Обіцяю.

— І без ділових розмов?

Він тихо засміявся.

— Це буде найпростіша прогулянка.

Аліса подивилася у вікно.

На вулиці було сонячно.

Легкий вітер колихав верхівки дерев.

Вона відчула, що їй справді хочеться вийти з дому.

І не самій.

— Добре.

У голосі Даміана з'явилося ледь помітне полегшення.

— Тоді я заїду за тобою через годину.

— Домовилися.

Поклавши телефон, Аліса підійшла до шафи.

Вона відкрила дверцята й кілька хвилин просто дивилася на полиці.

Потім засміялася.

— Що зі мною?

Раніше вона ніколи так довго не обирала, що вдягнути.

Зрештою вибрала просту світлу сукню й легкий кардиган.

Без зайвого макіяжу.

Лише трохи підкреслила очі й розпустила волосся.

Подивившись на себе в дзеркало, вона ледь усміхнулася.

Вона не збиралася на побачення.

Принаймні саме так вони обоє це називали.

Але чомусь серце билося трохи швидше, ніж зазвичай.