Розділ 15.

До батька зумів «добитися» тільки з третього разу. Постійно зайнято. Не розумію, з ким можна так довго говорити особистим телефоном? Номер на який телефоную, призначено тільки для самих близьких людей тата… невже дідусь з ним так довго спілкувався?

Нарешті тато прийняв виклик і судячи з голосу, предок, як і зазвичай, незадоволений мною.

-  Синку, ти цілу ніч прогуляв у нічному клубі? - напряму запитує замість привітання.

-  І тобі привіт, - кажу так само похмуро.

Складно зберегти хороший настрій, коли розмова починається з претензій. Крім того, ще голова болить після ночі.

Я, таки, гуляв у нічному клубі цілу ніч, і це відгукується наслідками.

Дідько!

-  Скільки грошей  ти витратив? - веде далі батько, - милий, коли вже нарешті станеш серйознішим? Як тобі передавати наш бізнес, статки? Ти і так розчаровуєш мене та свого діда…

-  Тату, я хотів поговорити з тобою, - перебиваю, тому що знаю: якщо тато почав говорити на цю тему, тоді це надовго. Коли вже збираюся повідомити про наш з «нареченою» розрив, варто починати зараз.

Навіть на відстані відчуваю, як напружується батько. Мабуть, здогадується, що зараз скажу щось таке, що олігарху точно не сподобається.

-  Кажи, я слухаю.

-  Це з приводу моєї дівчини.

-  Ти хотів сказати, з приводу, нареченої, - перебиває батько, - я сам хотів обсудити це. Я вже розповів дружині про неї і мій тато, також знає. Рідні у захваті від того, що син та онук, нарешті, зважився назвати якусь дівчину нареченою.

-  У захваті? - розгублено промовляю я, - але ж тату… ви її навіть не знаєте. Ти бачив тільки раз…

-  Ми всі впевнені, що ти вмієш вибирати, синку, - голос батька звучить більш лагідно і вже спокійніше, - до того ж вона мені сподобалася. Не якась там гламурна краля, яка ведеться на гроші, а гідна дівчина, яка стане справжньою парою для тебе. Крім того, вона працює і це говорить про те, що не боїться роботи.

-  Вона працює прибиральницею, - нагадую, розуміючи, що то слабкий аргумент.

Сам я також не бачу нічого поганого, що людина на такій посаді. Не завжди наша родина була багатою. Коли я був маленьким, пригадую, як доводилося скрутно. Батько та дідусь намагалися створити щось своє, а мама бралася за будь-яку роботу.

Їй часто доводилося прибирати офіси і не тільки.

-  І що з того? - очікувано відповідає батько, - наша родина починала з малого. Коли одружитеся, то вам вирішувати, чи буде Софія і надалі мити підлоги. Сподіваюся, станеш серйознішим у статусі одруженого чоловіка.

-  З цього приводу і хотів поговорити, - знітившись кажу я, - тату, справа у тому, що… ми з Сонею посварилися і думаємо над тим…

-  Що? - різко запитує батько.

-  Збираємося скасувати весілля, - наважуюся я, - зрозуміли, що не готові…

Замовкаю, бо на тому боці, запанувала підозріла тиша. Дихання батька стало важким і я вже знаю, що за цим слідуватиме.

-  Ти серйозно зараз? - тихо, але застережливо запитує співрозмовник.

-  Так, - не відступаю, - тату, ви нічого не знаєте про цю дівчину…

-  Як можемо дізнатися, коли так просто відмовляєшся від важливих намірів? - у голосі батьки чується злість, - ти вперше прийняв вірне рішення, змусив пишатися собою і ось… як це назвати?

-  Це було не моє рішення, - парую, - то Соня мене покинула.

У відчаї готовий все скинути на Софію. Її тут немає, не зможе заперечити. Крім того, не така то вже і брехня. Соня дійсно відмовилася підігравати, можна сказати, відшила мене.

-  Тоді ти маєш її повернути, - різко каже тато, - хто у вашій парі, чоловік? Підказати?

Зціплюю зуби, відчуваючи роздратування. І так завжди. Постійно чую критику у свою адресу, все роблю неправильно.

-  Ти не подумав про те, що скасувавши весілля, розчаруєш мене з мамою, але найголовніше, твій дід засмутиться. Людина, яка заради тебе готова піти у вогонь.

Згадка про дідуся, мимохіть, змушує завагатися. Складно не погодитися з тим, що справді зроблю дідові боляче. Він всім серцем хоче, щоб онук одружився, бо саме так, на його думку, хлопець зможе знайти своє щастя.

І даремно, що я бачу своє щастя інакше…

-  Тату, вибач, але я все вирішив, - намагаюся говорити твердо, хоча голос тремтить, - у нас з Сонею виникла серйозна сварка і миритися не збираємося.

Знову виникає тиша, яка не віщує нічого хорошого.

-  У такому разі, - далі веде батько, - я добряче подумаю над тим, чи варто залишати тобі спадок.

Сказане наче громом вдарило. Тобто? Мене хочуть позбавити моїх законних статків, які маю отримати у майбутньому?

-  Як це… - голос звучить розгублено, а я навіть не намагаюся це приховати, - на якій підставі…

- На тій підставі, - холодно говорить Андрій Степанович, - що ти ненадійна людина. Не вмієш відповідати за свої слова. Тримав дівчина за руку, назвав своєю нареченою, а тепер кидаєш? Чи дозволяєш піти, це одне і те саме. Як можна розраховувати на такого, як ти? Коли почуття рідних, для тебе, ніщо?