Розділ 14.

Марк.

Думав, що з цією рудою бестією буде простіше. Мовляв, трошки погне спину на роботі і  сама буде рада, якщо такий красень як я, зверне на неї увагу.

Але не так сталося, як гадалося. Треба ж, що саме вона опинилася поруч, коли хтось потягнув за язика, що маю наречену.

Іншу жінку я вибрати не міг. Роман добре знає персонал своєї компанії, крім того, майже всі дівчата мають пару або вже заміжні.

Довелося зупинися на цій рудоволосій кралі, яка вперта, наче сто віслюків.

Незважаючи на всі мої старання, вона знову каже «ні». Сидячи у дорогій автівці, яку їй ніколи у житті не придбати.

-  Тобто, ти зараз відмовляєшся? - запитую очевидне, із зусиллям стримуючи роздратування.

-  Саме так. Я нікого не обманюватиму, - твердо відказує дівчина, - перш ніж станеш обурюватися, моя тобі порада…

-  Здалися твої поради, - невдоволено перебиваю, готовий сказати їй, щоб забиралася.

-  Все-таки, послухай. Скажи рідним, що ми посварилися і розійшлися. Що у тебе нареченої більше немає.

-  Це непросто, - кажу, похмуро дивлячись перед собою.

-  Простіше, ніж плести інтриги, які ти задумав. Отримаєш від батьків, можливо, дідусь засмутиться, але вийде швидше, ніж розігрувати цілий спектакль. До того ж робити це з дівчиною, яка тобі не подобається…

Мені здається чи у голосі милого створіння з веснянками промайнула образа? Це ж треба! Зачепило, що не у моєму смаку?

-  Може ти і права… пройду через це, придумаю, що з тобою нестерпно мати стосунки. До речі, майже впевнений, що так воно і є.

-  Не переймайся через це, - холодно відказує дівчина, - тобі, зі мною, стосунки не світять, тому нічого не втрачаєш.

Всередині закипає і, не стримавшись, різко промовляю:

-  Дурепо ти, Софіє. Я б тобі заплатив стільки, що працювати узагалі не довелося. Кажуть, що сучасним дівкам потрібні тільки гроші, але я натрапив на особливу та принципову. Щастить мені у житті, нічого не скажеш.

Очікую від дівчини обуреної відповіді і готовий вступити у чергову перепалку. Може, від цього полегшає…

Але Софія торкається мого волосся, турботливо заправляє пасмо і говорить:

-  Спробуй бути чесним, принаймні з собою. Бувай.

-  І тобі гарного вечора, - відказую, не дивлячись на рудоволосу панянку, доки та не виходить з машини та не йде геть.

Сиджу деякий час роздумуючи над тим, що сталося. План провалився, даремно розраховував, що Софія допоможе переконати родину, що син здатен на серйозні стосунки. Мимохіть думаю про дідуся, як щоразу, коли бачимося, він з надією запитує, чи є у  мене дівчина, до якої ставлюся серйозно.

З іншого боку… може Софія і права. Нащо затягувати, якщо можна зробити простіше та швидше.

-  От дійсно, - кажу вголос, - скажу батькові, що посварився з Софією. Що вона виявилася огидним стервом і я врятував себе, вирішивши не губити власне молоде життя.

Усміхаюся, думка вже не здається безнадійною. Звісно будуть невдоволені обличчя рідних, але це ненадовго.

Стану вільним птахом, на деякий час відчепляться.

Настрій несподівано покращується, аж тут про себе дає знати телефон. Поглянувши на екран, бачу, що телефонує Орест, один з моїх найкращих кентів. Тобто, той друг, з яким можна провести час, випити і не обговорювати постійно роботу.

-  Привіт, Марку, - весело каже приятель.

За що ціную друга, так це за практично завжди хороший настрій. Здається, йому ніколи ніщо не стає на заваді.

-  І тобі привіт, - відказую, - як справи? Впевнений, часу задарма не втрачав.

- Збираюся сьогодні поїхати до «Нічного метелика». Там нові кралі на пілоні танцюють. Ти маєш їх побачити.

-  Чому ні? Із задоволенням, - одразу реагую я, - мені не завадить розвіятися.

Від цієї фрази пригадується, як полюбляє говорити тато: "постійно тільки й робиш, що гуляєш». Відмахуюся від цього… пішло воно все. Маю право, відволіктися і на деякий час забути про турботи.

-  Заїдеш за мною увечері? - запитує друг,  - тільки у мене трохи скрутно з грошима, тому…

-  За гроші не переймайся, - одразу реагую я, - пригощаю. Ми з тобою дружбани, чи хто?

-  Як же ти мені подобаєшся за таке, - каже Орест, - коротше, о восьмій чекаю.

Скинувши виклик, починаю мріяти, як чудово проведу час у нічному клубі. Музика, інтимне освітлення, дорогий алкоголь. І красуні, які в’ються біля тебе і за кілька купюр у сто доларів готові на все.

Не те що ця неприступна Софія. Так і буде в усьому собі відмовляти з такими принципами. Але то вже її проблеми.

Наступного дня прокидаюся з головою, що страшенно гуділа. Навіть для мене, ця ніч виявилася перебором. Забагато алкоголю і танців, хоча задоволення отримав. Грошей протринькав неймовірну кількість… татові це не сподобається.

-  То й що з того? Живемо один раз, - нагадую щоразу, як утну чергову гулянку, - гроші на те і потрібні, щоб їх витрачали.