Розділ 13.

Вкотре ставлю собі питання, яке переслідує останнім часом. Звідки цей мажор узявся на мою голову?

Чому у фільмах все красиво і просто? Багатий красень закохується у звичайну дівчину, йде заради неї на подвиги, доводить своє щире ставлення. Красуня тане від благородних жестів і далі весілля та довге щасливе життя.

У мене ж… я, правда, не знаю, про рівень статків Марка і мене це не цікавить. Але те, що він до непристойності красивий, то беззаперечний факт.

Але як з’явився у моєму житті, то виникають недолугі ситуації. І тепер… замість того, щоб піти додому і відпочити або пошукати підробіток, повинна стояти і слухати маячню.

До того побувавши у статусі нареченої.

-  То як, Соне? Все ж таки підеш чи знову руки розпустити?

-  У зуби отримаєш, - кажу похмуро, - чому ми не можемо поговорити тут?

-  Тому що це особисте, не хочу обговорювати на вулиці.

Відкриваю рота, щоб сказати, на кшталт «це твої справи», але раптом відчуваю, що втомилася сперечатися.

Все рівно ні до чого це не призведе. Марк вперто наполягатиме на своєму… може дійсно простіше вислухати його? Після чого ввічливо та впевнено відмовити.

-  Добре, - погоджуюся, - ходімо до машини. Але без сюрпризів, я сідаю у машину до практично незнайомця.

-  Та ти що! Минулого разу все влаштовувало і ти не боялася.

Сказати нічого, досі дивуюся власній безтурботності.

Коли сідаємо до блискучого автомобіля, відмічаю, що транспорт зручний, сучасний та комфортний. Це тобі не у маршрутці товктися і навіть не таксі… на яке грошей не маю.

Марк деякий час  мовчить, поклавши руки на кермо. Підсвідомо відчуваю, що хлопець сам не радий, що вплутався у цю справу.

Несподівано відчуваю жаль до чоловіка. Промайнула думка, що життя у нього не цукор. Може він і забезпечений, але це ще не все… не завжди люди почуваються щасливими тільки через статки.

Думка про це змушує пом’якшати. Несподівано для себе, кладу руку на його долоню. Темноволосий красень дивиться на мене, у сірих очах спалахує здивування.

Мовляв, чого перестала брикатися?

-  Марку, - тихо кажу, - розкажи, що сталося. До чого все це було? Навіщо сказав, що я твоя наречена?

Хлопець зітхає і стискає вуста. Потім говорить:

-  Так, потрібно розповісти. Було б набагато простіше, якби ти не запитувала, а просто погодилася підіграти. Я гарно заплачу за акторські здібності. Але ж ти не погодишся на такий  варіант?

-  Ні, - промовляю я, - не обіцяю, що погоджуся узагалі. Тому просто розкажи мені як є. Не думай брехати. Не люблю цього.

Марк задумується, певне, намагається зрозуміти, як краще розпочати.

-  Потрібна дівчина, яка б видала себе за мою наречену.

-  Навіщо це тобі? Марку, наречена, це не та роль, яку варто грати. Це може бути тільки по-справжньому.

-  Припини, Соне. У наш час люди сходяться і розходяться за один день. На жаль, моя родина цього не розуміє. З батьками я б ще впорався, але ще є дідусь. Він дуже любить мене, а я його. Старий  марить тим, що я приведу наречену додому.

-  І ти хочеш обманути літню людину?

-  Це буде всім на користь.

Я дивлюся на Марка кілька секунд, потім тихо промовляю:

-  Думаю, тобі краще звернутися до іншої дівчини. Яка заради грошей погодиться на все.

-  Згоден, але підвернулася під руку саме ти. Батько дуже спостережливий, навіть якщо знайду дівчину схожу на тебе, він помітить.

-  Припустімо, я стану твоєю нареченою? Що далі?

Марк  повертається до мене всім корпусом, а я мимохіть милуюся його мужніми рисами обличчя.

Який же він, з біса, вродливий.

-  Якийсь час будемо, типу, зустрічатися. Не переживай, у ліжко я тебе не потягну, там є кому місце зайняти. Потім ти мене «зрадиш» чи вирішиш, що кар’єра дорожча і покинеш.

«Угу! Кар’єра прибиральниці, то саме воно», - подумала я.

-  На крайній випадок, розпишемося, а десь через місяць розлучимося. Я залишуся весь такий бідненький, з розбитим серцем. Крім того, є ще один варіант.

-  Це ж який? - без особливої цікавості запитую я.

-  Вдати таку наречену, щоб батьки і дід самі захотіли тебе здихатися. Соне…

Він хапає мене за руку, злегка стискає.

-  Я добре заплачу тобі. Назви ціну і я погоджуся.

-  Ціну за обман? - уточнюю я.

-  Ціну за мою свободу. Щоб рідні, нарешті, відчепилися і зрозуміли, що намагатися одружити мене, то погана ідея.

Подумавши, я запитую, і в голосі звучить гіркота.

-  Тобто, ти навіть не приховуєш, що все це гра? Як тільки стану непотрібна, викинеш на вулицю, як іграшку, що набридла?

-  Я добре заплачу тобі, - повторює хлопець, - ти допоможеш мені, а я тобі. Що тут такого? Життя, то угода. І якщо вона вигідна, чому ж не погодитися?