Розділ 12.

Софія.

Я готова до різних життєвих сюрпризів, але щоб настільки…

Закінчила зміну, планувала поїхати додому, щоб переглянути вакансії, хочу знайти ще одну роботу. Чому ні? Коли вже закінчую о першій половині дня, то цілком можу ще увечері попрацювати.

Настрій чудовий, як завжди налаштувалася на позитив… цей позитив полетів під три чорти.

Інколи хочеться запитати Всесвіт, чому мені так не щастить?

Вкотре перетнулася з тим зухвалим Марком. Де він, в гаспида, взявся на мою голову? Чому регулярно доводиться терпіти його вибрики.

Знала б, ніколи не сіла до нього у машину. Хоча… щоб це змінило?

Спочатку причепився до моєї роботи. Я повела себе гідно і вирішила, що не стану відповідати, тому просто пішла.

Коли вже розслабилася і вирішила, що все, відчепився, мажор мене нагнав. Вхопив за руку і потягнув за собою…

Все інше здавалося спектаклем, який поставив поганий режисер. Марк щось говорив про те, що знайшов наречену.

І ця наречена я…

Почувши подібну заяву, у мене мову відібрало. Хотілося обурено крикнути, що це неправда, нехай не придумує.

Аж ніяк не збираюся обманювати начальника і того незнайомого чоловіка, який також там був. Судячи з усього, то батько Марка.

Чомусь мене наче заціпило… я не змогла видати Марка, хоча він явно задумав якусь авантюру. Тому просто кивала і погоджувалася, старалася менше розкривати рота. Хоча б для того, щоб не сказати зайвого.

Тільки коли ті чоловіки пішли, гнів охопив.

У що мажор мене втягнув?

Марк і тут не дозволив спокійно піти. Змусив взяти його за руку і ми так разом вийшли з офісної будівлі.

Не скажу, що неприємно йти тримаючи за руку вродливого хлопця, але це все обман…

Марк явно використовує мене, хоча поки не зрозуміла, з якою метою. Навіщо йому це потрібно?

Коли  вийшли на вулицю, я практично висмикнула руку з долоні чоловіка.

Його це не збентежило. Дістав ту пачку, яку вже помітила у нього, взяв нікотинову паличку.

-  Будеш? - запитує, простягаючи пачку.

-  Я не палю, - коротко відказую, - дивує, що ти цим граєшся.

-  Тільки в особливих випадках, - каже Марк.

Пильно поглянувши на хлопця, зауважила:

-  Виходить, день видався особливим. Марку, я піду. З мене досить гри у прикидання.

-  Не поспішай, - награно спокійно каже шатен, - це прикидання може бути вигідним як мені, так і тобі.

Нічого не відказую, розвертаюся та йду геть. Невідомо в який раз, Марк хапає мене за руку.

-  Марку, годі, - різко відказую, - не знаю, що ти задумав, але я підіграла, чи не так? То, може, вже відпустиш? Дозволиш піти?

-  Може спочатку вислухаєш? - у голосі хлопця роздратування, за яке хочеться прибити.

Тобто, це я його дратую? Здається, усіма силами намагаюся обходити і не перетинатися з ним. Але цей мажор звідкілясь взявся на мою голову.

-  Соне, - продовжує Марк, зухвало дивлячись на мене, - сядемо у мою машину, поговоримо.

Мовчу, не знаючи, що відказати. Чоловік продовжує стискати мою руку, погляд великих сірих очей ясно свідчить, що відпускати на збирається.

-  Марку, судячи з усього, ти збираєшся обманювати рідних, - намагаюся, щоб голос тримався рівно, - я у цьому не помічниця. Навіщо сказав, що я твоя наречена, коли це не так?

-  Думав, коли тато побачить мій вибір, то так жахнеться, що сам попрохає мене передумати, - знизавши плечима, відказує молодик.

-  Пішов геть! - крикнула я і коли зрозуміла, що хлопець так само тримає мою руку, з усіх сил смикнулася.

-  Соне, може, все ж таки…

-  Відпусти! - різко сказала я, - інакше кричатиму! Так, що півміста збіжиться.

-  І не подумаю, - очі Марка, здається потемніли, погляд став небезпечним, - спочатку поговоримо і ти зробиш так, як я сказав.

-  Відвали!

-  Я сам вирішу, коли розмова завершена! Ясно тобі, вперта руда бестія!

Ніколи не думала, що події стануть розвиватися настільки театрально. Уявила, як це виглядає збоку… випадкові перехожі, певне, пальцем у скроні покрутили.

Хлопець обхоплює мене обома руками, намагаючись зробити так, щоб не могла рухатися. Він, що збирається мене до машини віднести?

-  Марку, негайно, відпусти, - наказую, намагаючись говорити спокійно, хоча всередині кипить.

-  Оце вже ні, - відказує молодик, перехоплюючи зручніше, - п’ять хвилин, кралю, ти приділиш мені. Не так багато, але вистачить, щоб поговорити.

-  Не хочу я з тобою говорите, пане наречений, - втомлено відказую, - виглядає все це як викрадення.

-  Якби збирався тебе викрасти, то підготувався, - невдоволено каже, - я просто ідіот, що встряв у неприємності і вибрав не ту дівчину для того, щоб вибратися з того болота, в яке мене затягує.