Розділ 11.

Озирнувшись, бачу Софію. Прощається з дівчиною, яка сидить на ресепшені.

Руде волосся Соні більше не приховує хустка, розсипається розкішними хвилями, створюючи вогненне враження.

Дивлячись на таку красу, навіть починаю шкодувати, що не надаю перевагу рудим. Тільки одяг у дівчини скромний, аж жаль бере.

Тим часом, рудоволоса дівчина прямує у мій бік. Помітивши мене, відводить погляд і намагається швидко пройти повз. Робить це, щоб я її не зачепив… отже треба зачепити.

-  Кудись прямуєш? Як же робота? - запитую, тримаючи у руках пачку з цигарками.

-  Я вже завершила, - неохоче відказує вона, - працюю півдня.

-  То звідки у тебе гроші візьмуться? Коли навіть працювати, як слід, не готова.

Поганий настрій мимохіть дає про себе знати, і я починаю підколювати дівчину. Та одразу заводиться, бачу по її великих синіх очах, але намагається тримати ситуацію під контролем.

-  Яка твоя справа? Сам хоч день працював у житті?

-  Більше ніж ти думаєш? - відказую, насупившись.

Дівчина пильно дивиться на мене, наче приймає рішення, чи варто витрачати час на нахабного мажора.

-  Бувай, Марку, чи як там тебе. Я втомилася і не хочу сперечатися.

-  Від чого? Від півдня роботи? - знову кажу вслід, але дівчина не обертається, тільки бачу по її прямій поставі, що готова вмазати мені.

У цей момент з кабінету виходить батько і, судячи з усього, задоволений розмовою з Романом. Предок прямо сяє, видно, домовилися про щось вигідне.

Мені, звісно, навряд чи щось розкажуть.

-  Як все пройшло? - не стримуюся, щоб не запитати.

-  Відмінно, - говорить тато, - ти що палиш?

Тільки зараз розумію, що «спалився», тримаючи у руках пачку з цигарками.

Відкриваю рота, щоб пояснити, аж тут підходить Роман.

-  Андрію Степановичу, - говорить і голос друга свідчить, що він також всім задоволений, - я підготую документи і можемо працювати на рівних умовах.

-  Дякую тобі, Романе, - говорить батько, - ти не розчаровуєш мене, на відміну від сина. Нареченої немає, ще й палить…

Це стає останньою краплею. Збліднувши,  з викликом промовляю:

-  У мене є наречена! Я хотів познайомити тебе з нею, але щось ти довго у кабінеті сидів…може ще встигну наздогнати.

Підсвідомо розумію, що зараз готовий скоїти найбільшу у житті дурню, але не відступаю від задуманого. Вже все так дістало, що просто…

Кидаюся геть і забігши за ріг приміщення з полегшенням бачу, що Софія ще не пішла. Дівчина дістає телефон, збираючись комусь телефонувати.

Виникає думка, що у неї може бути хлопець. Неважливо. Потім розберемося, по факту.

Підбігаю до прибиральниці і хапаю за руку. Та, скрикнувши від несподіванки, вражено дивиться на того, хто нахабно перетнув межу.

-  Соне, підіграй мені, - прошепотів, перш ніж потягнути за собою.

-  Ти що… відпусти, - тільки і сказала дівчина, чим викликала роздратування.

-  Замовки. Роби, що тобі кажуть, - тільки й промовляю, продовжуючи вести за собою.

-  Ти нічого не кажеш, телепню, - злиться рудоволоса панянка, але я вже не зважаю.

Підійшовши батька та Романа, по-господарськи притискаю Софію до себе, обійнявши за талію.

-  Тату, познайомся, це Софія. Вона моя наречена, ми рік зустрічаємося. Романе, ти її знаєш.

Роман завмирає, не вірячи у те, що бачить. Прекрасно розумію, я б також не повірив.

-  Софія, твоя наречена? - запитує Роман, - але як так сталося…

-  Потім розповім, - перебиваю, - це наше спільне рішення, що вона, поки що, тут попрацює. Правда, кохана?

Софія киває, за що відчуваю вдячність. Тільки б не зірвала, підіграла трошки. Не думаю, що дівчини вистачить надовго. Відчуваю, як тремтить її струнке тіло, наскільки вона розгублена.

Батько пильно роздивляється ту, кого я назвав своєю нареченою. Скоріше за все, думає, чи подобається вона йому, чи схвалює вибір. Затримується поглядом на її скромній одежі…

Хочу, щоб вона не сподобалася домашнім. Щоб вони, нарешті, усвідомили: їх син не вміє вибирати собі пару. І відчепилися від мене.

-  Вітаю, - тільки і відказує дівчина.

-  Що ж, синку, радий за тебе. Називаєш панянку нареченою, отже, здатен на щось серйозне. Зараз не маю часу знайомитися, але пізніше, хочу дізнатися про цю красуню більше. І не тільки я.

Чудово розумію про що йдеться. Батько захоче, щоб я привів Софію знайомитися з мамою та дідусем.

Оце я втрапив… може краще було б промовчати?

-  Панянко, - несподівано звертається до дівчина батько, - якщо у вас з моїм сином все серйозно… доведеться довести. Тому що у нашій родині почуття цінуються понад усе. Сподіваюся, ви це розумієте.