Розділ 8.

Десь хвилину стоїмо, дивлячись одне на одного. Я спираюся на швабру, а він застиг з текою у руках.

-  Куди поділося твоє волосся? - нарешті запитує хлопець.

-  Сховала під хустиною, - відповідаю, - воно тільки заважатиме.

Молодий чоловік, здається, тільки зараз розуміє, що я тут роблю і чим займаюся. Мить і на його правильних вустах виникає глузлива посмішка.

-  То ти сюди прибиральницею влаштувалася. Якби знав, то навряд чи став би підвозити.

Це викликає обурення. Те ж мені, золотий хлопчик.

-  Що поганого у роботі прибиральниці? - запитую з викликом, - не всі народилися як ти, із золотою ложкою у роті.

-  Може і так, - говорить чоловік, - все ж таки, Роман здивував. Міг би тобі щось більш пристойне запропонувати. Хоча, можливо, ти на це тільки і здатна.

Завмираю від подібної зухвалості і міцніше перехоплюю швабру. Відчуваю, як в очах спалахує небезпека. Для нього.

-  Марку, зійди з чистої підлоги, - різко кажу я, - інакше змушу тебе самого все перемивати.

-  Ми обидва знаємо, що цього не буде, - відказує той, - але не стану сперечатися. Працюй, не заважатиму.

Хлопець йде далі, а я відчуваю образу. Яку ковтаю та змушую себе знову взятися за прибирання.

В якийсь момент, виникає бажання піти до Романа і написати заяву про звільнення. Не вистачало, щоб якісь багаті нероби сміялися з мене.

Стримуюся, тому що розумію: це не вихід. Мені потрібні гроші на прожиття і через не дуже розумного хлопця, не збираюся втрачати місце. Тому сумлінно продовжую виконувати свої обов’язки.

Впоравшись з прибиранням і приїхавши додому, зробила чай, думаючи над тим, яким може бути несправедливим життя.

Марк – розбещений молодик, який має все і може дозволити собі навіть більше. Мою сестру люблять, тільки тому, що вона народилася тоді, коли її народження бажали. Я… всюди зайва.

Пригадується Маринка, в якої є все, але не вистачає щирих почуттів, які вона ніяк не знайде.

-  Радій тому, що у тебе є, - повторюю наче мантру і починаю збиратися на зустріч з Мариною.

Подруга виглядає втомленою, що не дивно. Вона, мабуть, цілу ніч не спала, думаючи про чергового невдалого залицяльника.

-  Маринко, розповідай, що сталося, - кажу, коли вже сидимо у кафе і чекаємо, доки нам принесуть замовлення.

Подруга зітхає і хитає головою. Потім гірко говорить:

-  Знаєш, він мені сподобався. На етапі переписки та розмови телефоном був таким галантним та ввічливим. Я наважалися з ним зустрітися і була переконана, що тепер все вийде кращим чином.

Простягаю руку і накриваю долоню подруги.

-  Мила, але ти щоразу так сподіваєшся. Сама знаєш…

Марина киває і продовжує, в очах починають збиратися сльози, які ще поки здатна стримати.

-  Коли зустрілися… він прийшов без квітів, але нехай. Я ніколи не ставлю таких умов. І перше, що він ляпнув, так це: «ти на фото виглядала набагато краще». І засміявся, типу це жарт…

-  Дурнуватий жарт, - невдоволено промовляю я, у той час, як офіціантка ставить переді мною вазку з триколірним морозивом.

Марина дивиться на своє замовлення і складно не помітити, що подруга засмучується все більше.

-  Коли побачив, що я не оцінила, він додав «Та не переймайся, для свого віку ти ще норм». І знову засміявся.

Вже хочеться дати у пику тому гумористу. Не стримавшись, запитую:

-  Марино, чому ти не пішла? Послала б недолугого залицяльника та поїхала додому. Час зберегла.

Подруга гірко усміхається і я розумію, що вона сподівалася до останнього.

-  Він щоразу пояснював, що дуже любить жартувати. Я усміхалася і підігравала йому… дурепа. Але останньою краплею стало…

Мовчить, наче роздумує, чи варто далі говорити. Нарешті продовжує:

-  Ми зайшли у кафе і він видав: «Тістечко не бери, воно дороге. А тобі треба стати трошки стрункішою».

Я трохи не впала, почувши таку заяву. Моя подруга має модельні параметри, а якийсь козел… та пішов він.

-  Марино! Ти і тут змовчала?

-  Ні, - каже подруга, - не витримала і послала його. Розвернулася і пішла геть. Ще встигла почути, як він промовив: «ох і дівки зніжені. Зовсім жартів не розуміють».

Марина починає плакати, а я навіть не знаю, як її втішити. Не хочеться говорити банальщину на кшталт «все буде добре» або «не звертай уваги». Дівчині занадто гірко та образливо і такі слова не допоможуть.

-  Чому так не щастить, Соне? - витираючи сльози, запитує вона, - що я роблю не так?

-  Не знаю, люба, - чесно відказую, - я собі постійно ставлю таке питання. У мене…

Замовкаю, тому що не хочу напружувати подругу власними переживаннями. Але дівчина зацікавлюється.

-  Що? Соне, ти знайшла когось?