Розділ 7.

Софія.

Увечері зателефонувала Марина. Завтра рано вставати, йти на роботу, щоб мити підлогу, але не зуміла відмовити подрузі.

Вона плакала у телефон і вже знаю, у чому причина.

Невдале побачення, яких у подруги було вже більше ніж достатньо. Приготувалася вислухати про те, як їй не щастить.

І це дійсно правда. Марині не щастить з протилежною статтю. Хоча інколи задумуюся, чому так…

Подруга красива, розумна, успішна та амбітна.

Далі двох побачень у неї справа не заходить. Частіше за все, хлопці ведуться на її красиву зовнішність та на гроші, які Марина сама ж і заробляє.

У мене також особисте життя не влаштоване, тому порад давати подрузі не можу. Але я інша справа…

Грошей на дорогий одяг у мене немає, на побачення періодично не бігаю, час обмежений. Постійно доводиться заробляти гроші, щоб оренду оплатити вчасно.

Мама мене не любить, тому я десь у підсвідомості не вірю, що знайду того, хто мене полюбить…

Проте чому не щастить Марині? Чому їй попадаються альфонси та покидьки?

Наче прочитавши мої думки, Марина схлипує у слухавку:

-  Соне, що зі мною не так? Постійно приваблюю тих, до кого навіть підходити не варто.

-  Маринко, не засмучуйся. Ти ще зустрінеш свою людину, - кажу і сама вірю, у це, - потрібно тільки набратися терпіння.

-  Я все перепробувала, - продовжує Марина, - не ставлю зависоких вимог, просто хочу, щоб хлопець поставився до мене, як до особистості і ми перебували на одній хвилі.

-  Що цього разу сталося? - тихо запитую, намагаючись говорити м’яко і не засмутити її ще більше.

Марина просто тихо плаче і тоді я продовжую:

-  Якщо хочеш, приїду до тебе.

На мить на тому кінці все затихає, потім вона говорить:

-  Не потрібно. Тобі ж завтра рано вставати на роботу. Може зустрінемося після того, як ти закінчиш?

-  Добре, все рівно, я тільки півдня працюю. У тебе буде перерва. Зустрінемося недалеко від салону, посидимо у місцевій кафешці.

-  Дякую, - тихо каже Марина і у мене від цього стискається серце.

Яка вона класна, чутлива та розуміюча. Що з чоловіками не так, якщо доводять її до сліз?

-  Не сумуй, мила. Всі ці красені не варті того, щоб ти лила через них сльози.

-  Постараюся, - погоджується Марина, але не відчуваю у голосі ентузіазму.

Лягаючи спати, думаю про подругу. Вона хоче простого жіночого щастя, але все не виходить…

Потім думки мимохіть переходять на себе саму. Які можуть бути у мене перспективи? Я бідна дівчина, яка себе ледь утримує. Невдаха, яка постійно намагається дивитися на світ з позитивом, але чи є у цьому сенс?

Як мене може хтось полюбити, коли навіть рідним людям не потрібна? Історія мого народження банальна до нудоти.

Мама в юності до нестями закохалася у хлопця, з яким «зробили» дитину. Юнак красиво звалив у захід, залишивши дівчину саму з «тягарем».

На щастя їй допомогли батьки, а через десять років після мого народження, зуміла вийти заміж знову.  У другому шлюбі народилася ще одна дитина, в якій вітчим з мамою душі не чують.

Я все життя почуваюся зайвою. Вітчим одразу дав зрозуміти, що не бачить у мені рідну дитину, а мама не приховувала, що я – нагадування про минулі помилки. Не дивно, що я більше часу проводила з бабусею та дідусем… але і там не відчувала себе тією, кого дійсно люблять.

Тому з сімнадцяти років я живу сама. Спочатку мама з вітчимом оплачували моє житло, але тепер роблю це сама…

Все б нічого, самостійне життя, то добре, але інколи на серці такий холод і порожнеча. Так бажається гаряче і взаємно любити.

«Не скигли, - наказую собі, - тебе ж не даремно називають Соняшником. Радуй світ усмішкою і все буде добре».

Приводжу думки у порядок, щоб заснути. Але несподівано пригадується Марк… Його сірі очі, темне волосся, усмішка, в якій промайнуло роздратування.

Хлопець мені сподобався, але і тут очікує невдача.

Він багатій, а я звичайна дівчина, яка тільки й зуміла, що прибиральницею влаштуватися. До того ж помітно, що я його дратую…

І чого правду приховувати, він мене також.

«Все треба спати, - наказую собі, - завтра зустрінуся з Мариною. Їй потрібна допомога, думай про подругу».

З цими думками, нарешті, засинаю, щоб прокинутися, як тільки будильник продзвенить о сьомій ранку.

На роботу дісталася без пригод. Отримавши все необхідне починаю працювати. Через півгодини навіть отримую задоволення.

Я, в принципі, ніколи не лінувалася. І тепер дивлячись як від моїх зусиль підвіконня та стіни стають чистішими, а підлога прямо сяє, відчуваю, що не даремно стараюся.

Так думала, доки хтось не пройшовся по помитій підлозі, хоча цю зону можна обійти. Якраз віджимаю швабру… Не помітивши, до кого звертаюся, ледве стримуючи голос, сказала: