Розділ 5.

Марк.

У мене видався досить цікавий день…

Я поїхав на роботу, як і зазвичай, перед цим, провівши ніч у нічному клубі. Знаю, що знову отримаю догану від батьків.

За те, що гуляв всю ніч, на роботу поїду у поганому настрої, і що узагалі не думаю про те, щоб влаштувати особисте життя.

Останнє узагалі дістало…

Я сам здатен вирішити, коли одружуватися і з ким. Поки збираюся розважатися та отримувати насолоду від життя.

Що дуже не подобається батькам… все б нічого, з ними ще можна поладнати, але коли дідусь запитує: «парубче, коли весілля», стає зовсім ніяково.

Як пояснити дідуні, що я не знайшов гідну дівчину. Щиро кажучи і не збираюся шукати, тому що красивих дівок стільки, що очі розбігаються.

Роман також не поспішає одружуватися, хоча він серйозний та успішний молодик. Красень, за якими дівчата бігають не гірше, ніж за мною.

Але його ніхто не доймає питанням про створення родини, народження дітей та інших рецептів еліксиру щастя.

Збираюся заїхати на роботу, а потім заскочити до Романа, обговорити деякі питання щодо партнерства.

Задумавшись про своє, несподівано помічаю дівчину, що якось дивно йде вздовж дороги. Кульгає чи то перехиляється… кумедно виглядає.

Я помітив дівчину не тому, що «оригінально» йшла. Запала в око не через стрункість чи красиві ноги, що виднілися з-під спідниці.

Її довге руде волосся, що хвилями падає на плечі та спину. У променях ранкового сонця це виглядало так красиво… навіть на мить рота роззявив, тому поспішив його закрити.

Вирішив підвезти дівчину, запросивши до машини. Як виявилося, красуня їде на співбесіду до Романа.

Це ж треба таке співпадіння…

Проте номеру телефону не попрохав.

Якщо дівуля йде на співбесіду до Романа, отже збирається влаштуватися на посаду секретарки. Мене такі ніколи не цікавили. Одружуся тільки з рівною мені. Коли рідні особливо притиснуть, то виберу модель чи телеведучу.

Коротше вродливу королеву, щоб всі навколо заздрили моєму вибору. Софія занадто проста… хоча і має неймовірне волосся.

Вдруге перетнувся з нею, коли дівчина впала зі сходів у мої обійми. Нормальної розмови не вийшло, дівчина ще здається і образилася.

Та хай котиться до дідька. Сподіваюся, що Роман не взяв її на посаду, то не буде більше на мене вішатися.

Викинувши з голови рудоволосу бестію, йду у кабінет до Романа. Друг якраз насолоджується ранковою кавою, примружуючи очі від задоволення.

-  Привіт, Ромчику, - звертаюся до друга, - все завершив співбесіду?

-  Так, - відказує той, відкинувшись на спинці крісла, - каву будеш?

-  Не відмовлюся.

Одна з менеджерок приносить каву, а я підморгую їй. Роман вміє вибирати, у нього працюють суцільні красуні.

Шкода, що тато не дотримується такого принципу. Говорить, що жінок потрібно цінувати за їх навички, а не за зовнішність…

-  То кого вибрав у секретарки? - запитую, тому що знаю, що Роман вибрав таку, яка точно сподобається.

-  Поглянь, - показує зображення на екрані.

Я навіть присвиснув, вражений побаченим. Вродлива білявка, з такою фігуркою, що починаєш сумніватися, що це не фотошоп.

-  Красуня, - вихопився я, - нею можна милуватися безперервно і не втомишся.

-  Я взяв її не тому, - відказує друг, - вона знає дві мови і має досвід роботи три роки на посаді секретаря-референта. Ідеальна кандидатура.

Киваю, тому що знаю: незважаючи на молодість, Роман серйозний і відповідальний чоловік. Крадькома я ним захоплююся у цьому плані, а батько часто говорить, як пощастило з партнером. З цим також згодний…

-  Які плани на вихідні? - запитую беручи до рук чашку з кавою, - може сходимо до нічного клубу? Я у хлопців запитував, вони згодні…

-  Марку, ти знаєш, що на вихідні я запланував ділову поїздку, - відказує Роман, - ти б також серйозніше ставився до своїх обов’язків. Не гуляв при кожній ліпшій нагоді.

Зітхаю, тому що цю тему обговорювали не раз. Сенс ставитися до роботи занадто серйозно, якщо батько, все рівно, не довіряє мені нічого важливого. Каже, що я ще занадто молодий для  цього, але я знаю причину…

Тато боїться, що я не впораюся. Мовляв, розбещений молодик, який здатен тільки на танці бігати та романи з дівчатами крутити.

Роману він завжди готовий довіритися, хоча той мого віку.

-  Ти привіз документи? - запитує співрозмовник висмикуючи до реальності.

-  Так, - одразу кажу, дістаючи з кейсу потрібні папери, - цифровий варіант я вже скинув.

Починаємо говорити про роботу, термінові справи. Уважно слухаю Романа, щоб потім довести батькові та дідусеві, що також здатен зробити щось корисне.

Але думки несподівано тікають до ранкових подій. Думаю про Софію… чим ця дівчина зачепила?