Розділ 3.

Мені вдається дошкандибати до кабінету, що вже стає маленькою перемогою. Ніколи не думала, що зламаний  підбор здатен настільки дратувати.

Не дозволяю поганому настрою вплинути на співбесіду. Потрібно усміхатися і все буде добре.

Переді мною у черзі очікують три дівчини і всі вони прийшли на посаду секретарки. Конкуренція, що ж зробиш…

Цікаво, чи є у них досвід роботи? На вигляд, такого ж віку як я, але могли вже попрацювати на даній посаді.

Коли доходить черга до мене, заходжу до кабінету. Опинившись у просторому приміщенні, дивлюся перед собою і бачу стрункого молодого чоловіка, який пильно мене оглядає.

Від оцінюючого погляду темних очей хочеться провалитися крізь землю. Ну як так сталося, що підбор зламався саме сьогодні?

- Сідайте, - голос чоловіка красивий, як і він сам, - ознайомлюся з вашим резюме. Мене звуть Корницький  Роман Антонович. Так і можете звертатися.

Намагаюся легко підійти до стільця, сісти граціозне, але не виходить. Всівшись, дивлюся на потенційного начальника. Той на мить, відволікшись від вивчення мого резюме, чарівно усміхається. 

Я заливаюся фарбою. Відчувається, що красунчик не просто відмінний начальник, але і просто хороша людина. Цінує співробітників та не шкодує для них гарної оплати.

-  Софія Ясинська, двадцять один рік. Три роки працювала касиром у магазині, до цього були тільки підробітки.

- Так, - знову почервонівши кажу я, - адже я була підлітком, на повноцінну роботу не брали. Вже ставши дорослою, без освіти вдалося влаштуватися тільки касиром.

-  Причина звільнення? - запитує чоловік.

-  Магазин закрили, - коротко відповідаю я.

Потенційний бос продовжує вивчати мою справу, інколи переводячи погляд на мене. І чим більше дивиться, тим виразнішим стає легке розчарування на обличчі.

- Софіє, - нарешті говорить він, - на жаль, ви нам не підходите. Потрібна людина з досвідом, яку не доведеться вчити.

-  Але ж у вакансії нічого про це сказано, - розгубилася я, - там написано…

-  Я знаю, що там написано, - майже відмахується начальник, - але реальність трохи інша. Мені потрібна секретарка, яка знає свою роботу і якій нічого не доведеться пояснювати.

-  Я швидко вчуся…

-  Ні, - трохи різко перебиває Роман і я розумію, що розмова завершена.

-  Добре. Дякую вам, - не здатна стримати розчарування у голосі, але нічого вдіяти. Відмова є відмова.

Встаю та починаю шкутильгати до дверей.

-  Софіє, - несподівано говорить чоловік, - я так розумію, вам дуже потрібна робота.

Зупиняюся і обернувшись, ніяково дивлюся на чоловіка, який ніколи не стане моїм босом. Що тут скажеш… так і є.

-  У нас ще є вакансія прибиральниці на півставки, - говорить чоловік, - я гарно плачу всім співробітникам.

Відчуваю як змінюється моє обличчя. Сподівалася бути вірною помічницею боса, а він… пропонує підлогу мити та підвіконня протирати.

-  То що скажете? - запитує якось несміливо, - я розумію, що молодій і вродливій дівчині складно себе уявити зі шваброю, проте…

-  Я поважаю будь-яку працю, - голос звучить впевнено, - просто це не те, що очікувала.

-  Розумію, але ж бачу, що ви потребуєте фінансів. Всього лише за півдня будете отримувати…

Чоловік називає таку суму, що мимохіть задумуюся. Гроші непогані, особливо беручи до уваги, що працювати потрібно тільки половину дня. До того ж  це безкоштовний фітнес, на який ніколи не було грошей.

-  Знаєте, - несподівано для себе кажу, - я згодна. Готова прибирати вашу неймовірну компанію. Коли починати?

-  Хоч завтра, - говорить чоловік, - приїздіть на десяту ранку, вас оформлять і можете приступати до роботи. Повірте, я дуже ціную тих, хто сумлінно працює.

-  З цим проблем не буде, - відказую, намагаючись зберегти бадьорий вигляд і показати, наскільки мрію відтирати все тут до блиску.

Вийшовши з кабінету, відчуваю, як нога, що взута у туфлю зі зламаним підбором, починає нити. Нічого, скоро зможу дозволити собі нові туфлі…

Переконую себе у тому, що життя вдалося. Все ж таки, я знайшла роботу, хоча і не таку, яку хотіла…

Але разом з тим, вперто підступають до очей сльози, які намагаюся стримати.

«Не здумай рюмсати. Ти з макіяжем, якщо розмажеться, на клоуна будеш схожа. Хоч у цирк йди влаштовуйся. Але ти така невдаха, що і туди не візьмуть».

Дійшовши до сходів, починаю акуратно спускатися. Не вистачало впасти, це буде дійсно вдале завершення дня.

Проте на останніх сходинках, вдача повністю відвертається від мене. Через зламаний підбор, ноги не слухаються. Спіткнувшись, падаю і вже готуюся вдарилася о мармурову поверхню підлоги…

Чийсь сильні руки впевнено підхоплюють, і я вмить опиняюся в обіймах невідомо кого.

-  Нічого собі! Оце так зустріч! Це вогняне волосся упізнаю серед натовпу. Привіт, Софіє.