Глава 15

ТАРАС

Увійшовши в кімнату з каміном, знаю, що мені зараз гайки. Бо то точно прийшов нийко. Він тут не просто так, буде жалітися мамі. І мені справді від неї добряче прилетить.

Вмикаю камін і, сівши у крісло, набираю Сашка. Розповідаю йому про свої витівки, а він сміється.

— Готуйся. Зараз маман тобі влаштує. Хоча з іншої сторони, а, що тут такого? Це ж сніговик. Ти ж нікому нічого поганого не зробив.

— Але сніговик той посеред дороги стоїть. — зізнаюся та висуваю свої здогади. — А якщо сусід прийшов, то точно нажалітися на мене. Щойно мами не видно. Зараз прийде і буде мене виховувати. Якщо не заставить того сніговика прибирати. Бо ж нийко не відстане. Я його знаю.

— Та забий. Це пустощі. — заспокоює мене Сашко. — Зрештою, звідки він знає, що це ти... Може, це хтось інший.

— Авжеж! — зітхаю. — Хтось інший зліпив сніговика навпроти наших воріт.

— Привіт, Тарасику! — чую голос Соломійки. — Розслабся. Мама точно не буде тебе сварити за сніговика. Вона ж у тебе дуже добра.

— Дякую, малявка! — зітхаю. — Я б хотів, але навряд чи. Бо я вчора тому мільйонеру машину розмалював, а сьогодні — сніговик. Його точно переклинить. А ще сьогодні зрання я йому сказав, хто він насправді. — вкотре видихаю та зізнаюся. — Він мене так само ненавидить, як я його. Ну противний він тип, що зробиш.

Підтримка друзів дуже важлива, але ще поговоривши кілька хвилин, прощаюся з ними. Боюся, аби мама не увійшла. Не хочу, аби друзі чули, як вона буде виховувати мене. Поклавши слухавку, прислухаюся, чи мама бува не йде. Вона точно розчарується, хоч це ж лише пустощі. Я реально шкоди ніякої нікому не зробив.

Трохи посидівши, знімаю капці та тихесенько покидаю оранжерею. Зупиняюся у темній вітальні і прислухаюся до звуків. Чую шурхіт на темній кухні. Здогадуюся, що мама там. Цікаво, що ж їй сказав сусід, що вона вимкнула світло. Мені стало справді страшно. Тому, ще трохи постоявши, повертаюся до каміна. Краще сьогодні тут спатиму, лиш би мама не сварилася.