Глава 6

ТИМОФІЙ

Я провів продуктивну зустріч з партнерами. Наче все добре, тільки мені з голови все не йде моя сусідка Інна. З того, як вона впала, я зрозумів, що гепнулася вона добряче. А потім ще й кульгала. Хоч би не зламала собі нічого. Негарно вийшло. Якби я знав, то допоміг би їй вийти з машини. Навіть при тому, що ми ворогуємо, я не хотів їй нічого поганого. І от тепер хвилююся. Я не конче слідкую за життям сусідів, тут би зі своїм розібратися, але за весь час мого проживання у кварталі, щось не помічав, аби в цьому дворі з’являвся чоловік. Всі питання вирішувала Інна. Навіть траву у дворі косила вона з малим.

Повернувшись додому, я не можу знайти собі місця. Адже у вікнах будинку у парканом не горить світло, і для вихідного це досить дивно. Адже у вихідні цей будинок зазвичай горить світлом у всіх вікнах.

Стою у вікні свого напівтемного кабінету другого поверху і тупо дивлюся на сусідній двір. Кліпаю, бо бачу, як поруч з воротами моєї сусідки зупинилася машина, а за кілька хвилин увійшов малий.

Знову напружено кліпаю, адже він несе чималий пакунок у руках і великий букет рожевих троянд. Не можу зрозуміти, що почуваю в цю мить. Навіть думки, що промайнули в голові, не дуже подобаються мені. Бо навіть цей малий хуліган куди кращий, ніж я. Мене мучить те, що Інна впала через мене. Бо якби не я… Хоча у цьому винен саме цей малий. Якби він не розмалював машину, нічого б не було.

Коли в будинку через паркан загорається світло, видихаю та йду до столу. Присівши у крісло, не можу зосередитися на роботі. Думки повертаються до Христини. Тиждень тому вона закотила мені істерику, влаштувала сцену ревнощів, наче в мене роман зі секретаркою, зібрала речі та пішла від мене. Я вмовляв, просив не робити дурниць. Переконував її, що все це брехня, та вона навіть слухати мене не захотіла.

Якщо чесно, я заскочений такими заявами та поведінкою Христини. Так, моя секретарка відносно досить юна, але в мене з нею виключно робочі стосунки. Звідки моя дівчина взяла протилежне — поняття не маю. Весь цей тиждень я намагався поговорити з Христиною, та вона, повернувшись на свою квартиру, ігнорувала мене. Сьогодні маю намір приїхати до неї ближче вечора. Можливо, хоч сьогодні застану вдома. Нам терміново потрібно поговорити. Думаю, за цей тиждень вона трохи заспокоїлася та зрозуміла, що зовсім неправа.

Ще трохи зачекаю і зараз поїду. Бо так більше не може тривати. Я ж уже освідчення на Різдво запланував. І хоч у наших розмовах Христина натякає, що їй заміж рано, але їй вже двадцять п’ять. Саме пора. Це хороший вік не тільки для створення сім’ї, а й для народження дітей. Зрештою мені вже не вісімнадцять. Вже давно пора сім’ю. Мої однолітки но уже на випускних у дітей гуляють, а я ще досі неодружений.

Просидівши у кабінеті до сутінків, підіймаюся. Іще раз заглядаю на сусідній двір. Там вже у всіх вікнах горить світло, отже, все добре. Принаймні дуже хочеться вірити в це.

Привівши себе в порядок, їду у столицю. В душі розійшлися емоції. У серці жевріє надія на зустріч з Христею. Уже уявляю, як ми помирилися і вона повернеться до мене. І я нарешті знову поверну собі той спокій та ідилію, які у нас були.

По дорозі заїжджаю у квітковий магазин. Купую теж рожеві троянди, як малий Тарас, та мчу до своєї дівчинки.

Приїхавши у двір Христини, видихаю, бо у її вікнах горить світло, отже, вона вдома.

Вийшовши з авто, забираю букет та йду до під’їзду. Весь на враженнях. Я більше ніж переконаний, що сьогодні ми порозуміємося, і все буде як раніше. Трепет не покидає душу.

Підіймаюся ліфтом на потрібний поверх. І вже за декілька секунд натискаю на клавішу дзвінка на дверях її квартири. Але двері мені Христина не поспішає відчиняти. Тисну ще декілька разів на клавішу, і через довгих п’ять хвилин чую невдоволений голос своєї Христі.

— Хто там?

— Доставка, — видаю жартома.

Клацають замки, і двері мені прочиняє моя дівчина, одягнена у банний білий халат. Побачивши мене, вона хоче зачинити двері назад, та я хапаю їх та не даю їй це зробити. Прочиняю двері навстіж, і в цей момент чую із глибини квартири грубий чоловічий голос.

— Кріс, це вже вечерю привезли?

Відчуваю, як по спинному мозку розлився жар. Пильно зиркаю на налякану Христину, а вже за мить у коридорі з’являється здоровий чолов’яга у банному халаті. В цьому чоловікові я впізнаю її продюсера.

У мене немає слів. Дика ревність та ненависть до цієї дівчини спалахнули в одну мить. Я, напевно, міг би багато чого сказати, влаштувати розбір польотів. Але навіщо? Тут і так все зрозуміло.

Зустрічаюся поглядом із Запісоцьким, який завмирає на місці. Віддаю букет Христині і, розвернувшись, іду. В душі все кипить. Не маю слів. Не знаю, що думати. Все в мені клекоче. Я не чекав такої підлості від своєї дівчини. Вірив, що вона справді мене кохає. Саме тому закотила сцену ревнощів. А виявляється, це була лише гра. Просто гарна театральна постановка. Вона ж у мене акторка, тож і грала правдоподібно.

Захожу в ліфт і викликаю свого водія телефоном, бо їхати я не зможу після того, що щойно побачив. Ще не вистачало біди наробити.