Глава 14

— Аліно, я бачу ти приїхала до нас, зовсім без своїх речей, можливо я зїжджу у свою квартиру, і підберу щось для тебе, і привезу, якщо ти звісно не проти? — Запитала Алла наступного ранку у сестри.

— Так, ти права, я не проти! Поїдь будь ласка!

Алла навіть не підозрювала, що цього дня за нею вже кілька годин уважно стежать люди, про існування яких вона не мала жодного уявлення. Після ранкової розмови з Аліною вона ще довго вагалася, чи варто взагалі їхати до квартири сестри, адже останні події переконали її, що навколо Аліни відбувається щось серйозне, а сама сестра, як завжди, не поспішала розповідати всю правду, обмежуючись лише короткими поясненнями та запевненнями, що незабаром усе владнається.

До будинку вона приїхала ближче до обіду й залишила автомобіль неподалік під'їзду. Кілька секунд Алла просто сиділа за кермом, дивлячись на знайомі вікна квартири, після чого взяла сумку, вийшла з машини й рушила до будинку. Навколо панувало звичайне міське життя: люди поспішали у своїх справах, хтось вигулював собаку, біля магазину розмовляли двоє чоловіків, а автомобілі один за одним проїжджали вулицею.

Ніщо не могло підказати Аллі, що один із чоловіків біля магазину вже кілька хвилин стежив саме за нею.

— Вона приїхала, — тихо сказав він у телефон, не відводячи погляду від дівчини.

— Сама?

— Так.

— Тоді поки не чіпайте її. Нехай зайде спершу до квартири.

Алла тим часом уже піднімалася сходами, думаючи лише про те, як швидше виконати прохання сестри й повернутися назад. 

— Ну й навіщо тобі стільки всього? — пробурмотіла вона, дістаючи валізу. Вона взяла косметичку, кілька комплектів одягу.

Вона замкнула двері, спустилася сходами та вийшла на вулицю, не звертаючи уваги на автомобіль, який стояв неподалік. Саме в цей момент один із чоловіків, що стежили за нею, відійшов від магазину й рушив услід.

Біля автомобіля Алла поставила валізу в багажник, дістала телефон і побачила повідомлення від Аліни.

«Ти вже їдеш?»

«Так, буду приблизно за пів години», — швидко відповіла вона.

Алла вже хотіла сісти за кермо, коли за спиною почула чоловічий голос:

— Аліно.

Вона автоматично обернулася, навіть не припускаючи, що саме цієї миті її життя знову зміниться.

Перед нею стояв незнайомий чоловік, а трохи далі наближався ще один.

— Ви щось хотіли? — запитала Алла, дивлячись на них із настороженістю.

Перший чоловік схопив її за руку.

— Відпустіть мене! Ви що робите?

Алла різко смикнулася, намагаючись звільнитися, але другий чоловік уже перекрив їй шлях до автомобіля.

— Не створюй проблем, і все закінчиться швидше.

— Я не знаю вас і взагалі не розумію, чого ви від мене хочете!

— Ти поїдеш із нами, і там поговоримо!

— Нікуди я з вами не поїду!

Алла спробувала покликати на допомогу, але чоловік міцніше стиснув її руку. Вона почала чинити опір, та сили були нерівними, а все відбувалося настільки швидко, що ніхто з перехожих навіть не встиг зрозуміти, що насправді відбувається.

— Ви помилилися людиною! — вигукнула Алла. — Я не Аліна!

Ці слова змусили чоловіків на секунду переглянутися.

— Що ти сказала?

— Я не Аліна. Ви переплутали мене з моєю сестрою.

— Сестрою?

— Так, моєю сестрою-близнючкою. Мене звати Алла, а її Аліна, і якщо ви шукаєте її, то вам потрібна зовсім не я.

Чоловік уважно подивився їй в обличчя, після чого перевів погляд на другого.

— Посадіть її в машину. Там розберемося.

— Але я справді не та людина!

— Якщо ти говориш правду, то тобі нічого боятися.

Алла мало не розсміялася від абсурдності цих слів, адже її щойно силоміць забирали невідомо куди, а людина, яка це робила, спокійно запевняла, що боятися їй нічого.

За кілька секунд її посадили на заднє сидіння автомобіля, один із чоловіків сів поруч, а інший зайняв місце попереду. Машина рушила, і Алла відразу зрозуміла, що вони не збираються просто відвезти її назад до квартири.

— Ви хоча б можете сказати, куди ми їдемо?

— Туди, де зможемо спокійно поговорити!

— Мені немає про що з вами говорити. Я нічого не знаю про справи своєї сестри!

— А ось це вже цікаво!

Чоловік, який сидів поруч, уважно подивився на неї.

— Твоя сестра винна нам триста тисяч!

Алла повернула голову.

— Що?

— Триста тисяч гривень!

— Я нічого про це не знала!

— Можливо, вона вирішила не розповідати тобі!

— Я серйозно кажу, що не маю до цього жодного стосунку. Якщо Аліна вам винна гроші, шукайте її.

— Ми її й шукаємо.

— Тоді навіщо забрали мене?

Чоловік знизав плечима.

— Тому що ти як дві краплі води схожа на неї...

Алла відчула, як усередині все стислося.

— Дайте мені телефон. Я зателефоную їй.

— Телефон поки залишиться в нас.

Чоловік забрав його з рук Алли й поклав собі в кишеню.

— Ви не маєте права!

— Можливо, але зараз це не має значення.

Алла дивилася у вікно, намагаючись запам'ятати дорогу, але автомобіль уже звернув із центральної вулиці на незнайомі дороги, а потім і зовсім виїхав у промислову частину міста. Навколо ставало дедалі менше людей, і тривога, яку вона намагалася стримувати, перетворювалася на справжній страх.

Через двадцять хвилин машина зупинилася біля старої промислової будівлі. Алла побачила високий паркан, металеві ворота й кілька старих складів, навколо яких майже не було людей.

Її вивели з автомобіля та завели всередину.

Приміщення було великим, холодним і майже порожнім. У кутку стояв старий стіл, біля стіни — кілька стільців і коробок, а високо під стелею виднілися вузькі вікна, крізь які пробивалося тьмяне денне світло.

— Сідайте, — наказав чоловік.

Алла залишилася стояти.

— Спочатку ви мене вислухаєте. Я справді не та людина, яку ви шукаєте, і якщо вам потрібна Аліна, то я можу допомогти вам її знайти, але для цього ви повинні перестати поводитися зі мною як зі злочинницею.