Глава 11

Максим зі слів Андрія знав, що Алла не була його справжньою дружиною, хоча Андрій ніколи не відкривав йому всіх карт і не розповідав, ким вона була насправді до того, як з’явилася в його житті, обмежившись лише тим, що їхній шлюб був домовленістю, яка мала завершитися через певний час, а решту Максим, як і більшість людей, міг лише здогадуватися сам.

Проте було дещо, про що не здогадувався навіть Андрій.

Наступного ранку Максим прокинувся раніше, ніж планував, хоча заснув напередодні далеко за північ, і перше, що він зробив, ще навіть не вставши з ліжка, — відкрив переписку, яку вчора залишив без відповіді, бо всю ніч думав над одним і тим самим питанням: навіщо Аллі було змінювати ім’я, якщо вона справді не мала від Андрія жодних таємниць. Він знову відкрив фотографію.ЬНа ній була Алла. Принаймні Максим не мав жодного сумніву, що це саме вона.

Те саме обличчя, ті самі очі, та сама лінія губ, яку він уже не раз бачив у будинку Андрія, і навіть вираз обличчя здавався знайомим настільки, що думка про якусь помилку просто не виникала.

Максим збільшив фотографію ще раз і перевів погляд на чоловіка, який стояв поруч із нею. На задньому плані, біля входу до ресторану, виднівся невеликий банер із логотипом благодійного фонду, а під ним — дата проведення вечора.

Він нахилився ближче до екрана. Це вже було щось конкретне. Максим швидко знайшов у старих публікаціях інформацію про той вечір, переглянув кілька фотографій гостей і нарешті натрапив на згадку про чоловіка, якого шукав.

Олександр Воронський. Максим знав це ім’я. Більше того, він знав, що кілька років тому Воронський працював із людьми Андрія, але потім раптово зник із їхнього кола, після чого про нього намагалися зайвий раз не згадувати.

Максим відкинувся на спинку ліжка, відчуваючи, як цікавість поступово змінюється настороженістю. Якщо Алла була знайома з Воронським ще до Андрія, це саме по собі не означало нічого, але якщо того вечора вона була представлена іншим ім’ям, усе вже виглядало зовсім інакше. Він набрав номер свого знайомого, який учора надіслав фотографію.

— Мені потрібна ще одна річ, — сказав Максим, щойно почув відповідь. — Знайди все, що є про цю жінку, але шукай не за ім’ям Алла.

— А за яким?

Максим ще раз подивився на фотографію.

— Оце я й хочу дізнатися.

Минуло майже три години.

За цей час Максим встиг випити дві чашки кави, кілька разів перевірити телефон і вже почав думати, що зайшов у глухий кут, коли нарешті отримав повідомлення.

«Здається, знайшов».

До повідомлення додавався старий скан документа.

Максим відкрив файл.

На першій сторінці була фотографія молодої жінки. Та сама зовнішність. Тільки під фотографією стояло інше ім’я.

Аліна Кравець.

Максим кілька секунд мовчки дивився на екран, а потім написав:

«Це точно вона?»

Відповідь прийшла не відразу.

«Так. Збіг по фотографії та даних. Але тут дивна річ: документ старий, а ім’я Аліна Кравець з’являється в базі лише на короткий період. Потім воно майже повністю зникає з відкритих згадок».

Максим нахмурився.

— От лихо...

Він відкрив пошук і ввів ім’я.

На екрані з’явилася одна стара стаття, настільки давня, що сторінка завантажувалася з помітною затримкою. Максим прочитав заголовок і завмер.

«Благодійний вечір завершився скандалом після зникнення документів із закритого аукціону».

Він почав читати. У статті згадувалося, що того вечора кілька цінних документів, які мали бути передані одному з представників фонду, зникли із сейфа організаторів. Жодного прямого звинувачення. Жодного імені людини, яка могла це зробити. Лише одна деталь, яка змусила Максима відкласти чашку.

Останньою людиною, яка бачила документи перед їхнім зникненням, була молода асистентка одного з організаторів — Аліна Кравець.

Максим перечитав речення ще раз. Потім подивився на фотографію. Він не сумнівався, що Аліна Кравець і Алла — одна й та сама людина. Принаймні всі докази, які він мав перед собою, говорили саме про це. Він уже хотів закрити сторінку, коли побачив продовження статті.

«Після події Аліна Кравець більше не з’являлася на публічних заходах».

Максим повільно відкинувся в кріслі.ьТепер йому здавалося, що все починає складатися. Алла не просто змінила ім’я. Вона, очевидно, змінила частину свого життя. А якщо зважити на те, що Андрій сам сказав йому про їхній шлюб і досі не розповів усієї правди про жінку, з якою живе, то Максим уже не був упевнений, що випадкова зустріч Алли з Андрієм взагалі була випадковою.

Він знову відкрив фотографію. Його погляд зупинився на Воронському. На руці чоловіка був годинник. Максим знав цей годинник. Він бачив його кілька років тому. І саме тоді йому вперше спало на думку, що історія з Аліною Кравець могла бути набагато складнішою, ніж здавалося.

Можливо, Алла змінила ім’я і стала тепер Аллою, а не Аліною, саме для того, щоб приховати свою особистість і не виглядати людиною, безпосередньо причетною до зникнення документів.

Але чим більше Максим думав про це, тим менше його влаштовувала така відповідь. Бо залишалося головне питання. Якщо Алла справді хотіла залишити минуле позаду, чому людина з її минулого знову з’явилася саме тепер?

Того ж вечора Алла сиділа у вітальні, коли телефон знову завібрував.

Цього разу повідомлення було коротким.

«Ти пам’ятаєш Олександра Воронського?»

Алла завмерла. Вона навіть не відкривала повідомлення вдруге, бо чудово знала, хто такий Воронський і чому його ім’я знову з’явилося в її житті. Однак Алла зараз не хотіла відкривати всіх таємниць свого минулого заради безпеки своєї близької людини. Алла могла просто сказати правду. 

Вона швидко заблокувала екран.

— Я у вітальні!

Андрій зайшов до кімнати, кинув ключі на стіл і подивився на неї.

— Все добре?