Глава 9

Алла ще кілька хвилин стояла біля вікна, дивлячись, як його автомобіль повільно виїжджає за ворота, хоча сама не могла пояснити, чому цього разу їй було складніше, ніж зазвичай, просто повернутися до своїх справ і перестати думати про вчорашню розмову, про його погляд, коли він сказав, що йому дедалі важче сприймати їхній шлюб як звичайну угоду, і про те дивне відчуття, яке виникало щоразу, коли вона ловила себе на тому, що чекає його повернення.

Максим з'явився у вітальні майже одразу після того, як автомобіль Андрія зник за поворотом, і, зупинившись біля дверей, недбало запитав, чи справді його друг уже поїхав, хоча чудово знав відповідь, адже сам кілька хвилин тому стояв біля вікна й бачив, як машина виїжджала з подвір'я.

— Уже поїхав? — запитав він, хоча відповідь була очевидною.

— Як бачиш, — спокійно відповіла Алла, повертаючись від вікна.

Максим підійшов до барної стійки, налив собі води й кілька секунд мовчав, спостерігаючи за нею, перш ніж перевести розмову на щось начебто звичайне, хоча в його погляді вже було те саме зацікавлення, яке Алла помітила ще напередодні.

— Ти сьогодні нікуди не збираєшся?

— Поки що ні, — відповіла вона, відкладаючи телефон.

— Тоді, може, складеш мені компанію, поки я тут?

Алла подивилася на нього з легкою усмішкою, не надаючи його словам особливого значення.

— А хіба ти не збирався в гараж?

— Збирався, але вирішив трохи відкласти, — пояснив Максим, після чого, зробивши ковток води, додав уже значно легшим тоном: — До того ж, коли Андрія немає вдома, тут стає якось надто тихо.

— Мені подобається тиша.

— А мені здається, тобі просто не хочеться залишатися зі мною наодинці.

Алла підняла на нього погляд, але замість відповіді лише усміхнулася, вирішивши не надавати його словам значення, хоча Максим, очевидно, сприйняв її мовчання як заохочення, тому підійшов ближче й почав говорити вже з тією недбалою впевненістю людини, яка заздалегідь вирішила, що має право на чужу увагу.

— Знаєш, я давно хотів тобі сказати, що ти зовсім не схожа на ту жінку, якою я тебе уявляв після того, як дізнався, що Андрій одружився.

— А якою ти мене уявляв?

— Не знаю, мабуть, холоднішою, стриманішою, такою собі ідеальною дружиною бізнесмена, яка на кожному прийомі знає, коли посміхнутися, що сказати і кому потиснути руку, а вдома продовжує поводитися так, ніби перебуває на черговій діловій зустрічі.

— А тепер я тебе розчарувала?

— Навпаки, тепер ти мені здаєшся набагато цікавішою.

Алла хотіла перевести розмову на іншу тему, проте Максим скоротив відстань між ними, а за мить його рука лягла їй на талію настільки невимушено, ніби він справді вважав такий жест природним продовженням їхньої розмови.

Алла відразу прибрала його руку, відступивши на крок.

— Ей, прибери руку, будь ласка.

Максим усміхнувся, але в його очах промайнуло невдоволення.

— Та я просто хотів...

— Мені байдуже, що ти хотів, Максиме, мені неприємно, коли ти так робиш, тому більше цього не роби.

— Ти серйозно зараз?

— Цілком!

Вона говорила спокійно, без образи чи підвищених тонів, і саме ця спокійна впевненість, з якою вона поставила межу, чомусь роздратувала його сильніше, ніж якби вона влаштувала сцену.

— Я думав, між нами нормальні стосунки, — сказав він, намагаючись повернути собі колишню легкість.

— Так і є, якщо ти пам'ятатимеш про межі.

— Межі, — повторив Максим із короткою усмішкою, яка вже більше нагадувала насмішку. — Цікаво, які ще в тебе тут правила?

— Досить прості, якщо ти справді хочеш їх знати: не торкатися мене без дозволу, не фліртувати зі мною і не поводитися так, ніби те, що Андрія зараз немає вдома, автоматично щось змінює.

Остання фраза зачепила його особливо сильно, хоча Максим намагався цього не показувати.

— Ти справді настільки йому віддана?

Алла на мить замовкла, тому що відповідь виявилася складнішою, ніж мала бути, адже ще місяць тому вона без жодних сумнівів сказала б, що не має перед Андрієм жодних зобов'язань, крім тих, які прописані в їхній домовленості, але тепер усе вже не здавалося таким простим.

— Я не збираюся обговорювати з тобою свої стосунки з Андрієм, — сказала вона нарешті. — І тим більше не збираюся виправдовуватися за те, що мені не подобається твоя поведінка.

Максим нічого не відповів, лише взяв зі столу ключі від гаража й вийшов із кімнати, але тепер його обличчя вже не приховувало образи, яка поступово перетворювалася на злість.

Він не звик, щоб йому відмовляли, а ще менше звик до того, що жінка, яка, на його думку, опинилася поруч із ним майже випадково, раптом поводилася так, ніби його увага для неї нічого не означає, і саме це зачепило його самолюбство значно сильніше, ніж він хотів собі зізнатися.

Протягом наступних кількох годин Максим майже не з'являвся в будинку, проте його образа не минала, а навпаки, поступово набувала чіткішої форми, і ближче до вечора в його голові вже визріла думка, яка спочатку здалася йому просто способом поставити Аллу на місце, але з кожною хвилиною ставала дедалі привабливішою.

Якщо вона так упевнено ховається за статусом дружини Андрія, потрібно лише знайти те, що змусить самого Андрія засумніватися в ній.

Максим хотів з'ясувати чому саме вона з'явилася в житті Андрія, звідки він її знає, як вони познайомились і чи вона щось приховує.

Саме цим він і вирішив зайнятися. Андрій повернувся додому вже після восьмої вечора, втомлений настільки, що навіть не одразу помітив Аллу, яка сиділа у вітальні, хоча вона чекала на нього майже годину й за цей час встигла кілька разів змінити думку щодо того, чи варто взагалі говорити про сьогоднішню ситуацію.

— Ти пізно, — сказала вона, коли він нарешті зняв пальто.

— Я попереджав, що буду пізно, — відповів Андрій, поклавши телефон на консоль.

Алла кілька секунд мовчала, а потім підвелася з дивана.

— Я знаю, але мені потрібно з тобою поговорити.