Глава 7

Наступний ранок почався з того, що Андрій майже п'ять хвилин стояв перед дзеркалом, намагаючись надати своєму обличчю такого виразу, який переконав би будь-кого, що людина, котра дивиться на нього з відображення, не має жодних проблем, жодних таємниць і, найголовніше, жодного приводу нервово перевіряти кишені пальта щоразу, коли чує за спиною чужі кроки.

— Спокійно, — тихо сказав він самому собі, поправляючи комір сорочки. — Ти просто нормальна людина.

Дзеркало, здається, мало іншу думку.

Андрій зітхнув, дістав із кишені телефон, перевірив повідомлення, переконався, що нічого нового там немає, і лише після цього поклав його назад. Саме цієї миті двері відчинилися, і в кімнату без стуку зайшов Максим.

— Ти з ким розмовляв?

Андрій завмер.

— Сам із собою.

— Я почув це!

— І що?

Максим спокійно сперся плечем об дверну раму.

— Нічого. Просто раніше ти хоча б робив вигляд, що в тебе є співрозмовник.

Андрій пирхнув і взяв зі столу чашку кави, хоча вона вже давно охолола.

— У мене складний ранок.

— Це я бачу.

Максим усміхнувся, але за мить його увагу відволік рух у коридорі.

Алла саме проходила повз відчинені двері, тримаючи в руках телефон і невелику сумочку. Вона була ще в домашньому одязі, волосся недбало спадало на плечі, а на обличчі з'явилася та сама загадкова усмішка, яку Максим останнім часом почав помічати дедалі частіше.

Побачивши їх, вона зупинилася.

— Доброго ранку!

— Доброго, — відповів Максим, і в його голосі мимоволі з'явилося більше тепла, ніж він збирався показувати. Андрій перевів погляд із нього на Аллу, потім назад.

— А що це ти так дивишся на неї?

— Ніяк!

Андрій усміхнувся.

— Усе з тобою зрозуміло. Ти пообережніше, це моя дружина.

Алла закотила очі й рушила далі.

— Я на кухні, — кинула вона через плече.

Максим ще кілька секунд дивився їй услід.

— Ти її десь уже бачив?

Андрій на мить замислився.

— Так. На одній світській зустрічі в мого знайомого.

— Добре її знаєш?

— Ні. Ми тоді майже не говорили, лише привіталися.

— Цікаво.

— Що саме?

— Нічого. Просто дивно.

Андрій зробив ковток холодної кави й скривився.

— У моєму житті останнім часом усе звучить дивно.

Максим засміявся, але Андрій цього разу не підтримав жарту. У його кишені коротко завібрував телефон.

Він одразу відчув, як напружилися пальці.

Одне повідомлення, і лише кілька слів. Сума, й час і місце зустрічі. Андрій навіть не став його відкривати. Він вимкнув екран і сховав телефон глибше в кишеню.

— Усе гаразд? — запитав Максим.

— Абсолютно.

— Ти виглядаєш так, ніби зараз когось уб'єш.

— Це через каву.

— Ти ж сам її робив.

— От бачиш. Навіть кава проти мене.

Максим похитав головою, але нічого більше не запитував.

Через кілька хвилин будинок наповнився зовсім іншим шумом — дзенькотом посуду, шелестом упаковок і глухим гуркотом сковорідки, який дедалі більше нагадував не приготування сніданку, а невдалу спробу когось знищити разом із кухонним начинням.

Алла, яка саме спустилася сходами після короткого душу, зупинилася у дверях кухні.

Андрій стояв біля плити, однією рукою тримаючи сковорідку, а другою намагаючись урятувати шматок омлету, який уже давно перестав бути схожим на їжу.

— Що ти робиш?

Він озирнувся.

— Сніданок.

Алла кілька секунд мовчки дивилася на сковорідку.

— Ти впевнений?

— Абсолютно.

— Бо це виглядає так, ніби сніданок намагається втекти від тебе.

— Дуже смішно.

— Я ще навіть не починала.

Андрій вимкнув плиту й переклав омлет на тарілку.

— Можеш не їсти.

— Я саме це й планувала.

Вона сіла за стіл, але Андрій поставив тарілку перед нею.

— Спробуй но!

Алла підозріло подивилася на омлет.

— Ти хочеш позбутися мене?

— Алло...!

Вона взяла виделку, відламала невеликий шматочок, скуштувала й на мить замислилася.

— Ну?

— Жити буду!

Андрій засміявся.

— Я так і знав, що тобі сподобається!

— Я цього не сказала!

— Але не встала й не пішла.

— Бо мені цікаво, наскільки далеко ти готовий зайти заради свого фіктивного шлюбу.

Андрій сів навпроти, і на кілька секунд усе стало настільки природним, що Алла сама не помітила, коли перестала думати про те, що їхній шлюб лише вистава. Він дивився на неї, поки вона прибирала пасмо волосся за вухо, і раптом усвідомив, наскільки звичним стало бачити її щоранку навпроти себе.

— Що? — запитала Алла, помітивши його погляд.

— Нічого!

— Ти знову дивишся!

— Маю право!

— Як чоловік?

Андрій ледь усміхнувся.

— Формально.

— А якщо без формальностей?

Він затримав на ній погляд трохи довше, ніж слід було.

— Тоді, мабуть, ще більше.

Алла опустила очі на тарілку, приховуючи усмішку.

Саме в цей момент до кухні зайшов Максим.

— Смачного всім!

— Дякую, — відповіли вони майже одночасно.

Максим зупинився на порозі. Перед ним була картина, яку важко було не сприйняти буквально: Алла сиділа за столом у домашньому одязі, Андрій щойно поставив перед нею чашку кави, а між ними панувала така невимушеність, ніби вони прожили разом не кілька тижнів, а багато років.

— Ви вже поснідали?

— Ще ні, — відповіла Алла.

Максим перевів погляд із одного на іншого.

— Ви дивно поводитеся.

Андрій спокійно відкинувся на спинку стільця. 

— Зовсім ні, з чого ти взяв все добре!

Але в його голосі пролунало щось таке, що Алла помітила одразу. Він не був радий цьому нагадуванню. Пізніше, коли сніданок уже закінчився, Алла піднялася до спальні, щоб переодягнутися перед робочою зустріччю. Через годину вона мала вдавати на людях що займається серйозними справами, і облаштуванням нового будинку. Вона тепер мала бути не Аллою, яку можна було зустріти вранці на кухні з чашкою кави в руках, а дружиною Андрія. Саме в цьому й полягала її робота. За гроші Алла могла стати практично ким завгодно для того, кому потрібно було переконати когось у власному статусі, створити потрібне враження або просто з'явитися поруч із правильною людиною в правильний момент. Вона вміла говорити, поводитися, одягатися й навіть дивитися на людей так, щоб вони бачили в ній саме ту жінку, яку очікували побачити. І найкумедніше полягало в тому, що Максим навіть не здогадувався про це. Колись він уже бачив Аллу на одній зі світських зустрічей разом із давнім знайомим. Тоді вони лише привіталися, але цього виявилося достатньо, щоб Максим вирішив, ніби знає про неї трохи більше, ніж насправді. А тепер вона була дружиною Андрія. У його голові поступово складалася історія, яка не мала нічого спільного з правдою. І сьогодні Максим вирішив не ставити запитань. Коли Алла вийшла зі спальні, Андрій саме чекав на неї біля дверей. Він на секунду замовк, побачивши її в сукні, яку вона заздалегідь підготувала для сьогоднішньої ролі.