Глава 1

Алла знала одне: багаті чоловіки найбільше боялися не втратити гроші.

Вони боялися втратити свободу. Особливо коли за тридцять, батько володіє половиною міста, мати щонеділі нагадує про продовження роду, а бабуся вже має список із п’яти «ідеальних» дівчат із хороших сімей.

Саме тоді в життя таких чоловіків з’являлася - Алла. Дівчина, яку неможливо було не помітити.

Того вечора вона вийшла з чорного автомобіля біля одного з найдорожчих ресторанів міста й поправила на плечі білий жакет. На руці блиснув годинник, у руці була сумочка, яку будь-хто прийняв би за оригінальну брендову річ, а в кишені лежав її головний робочий інструмент — новенький iPhone в кольорі глибокого бургунді. Вона перевірила себе у відображенні темного скла, ідеально. Волосся без жодної зайвої волосинки, а манікюр — свіжий. Макіяж — дорогий на вигляд. Парфуми — ті, запах яких мав говорити: «Я звикла до розкоші». Алла усміхнулася.

Якби хтось зараз сказав їй, що вона виглядає на мільйон, вона б не заперечувала. Тому що саме за це їй і платили. Вона зайшла до ресторану впевненою ходою людини, яка ніколи не дивиться на ціни в меню. Офіціант одразу провів її до столика. Там уже сидів Максим. Двадцять дев’ять років. Власник кількох компаній. Єдиний син подружжя, яке вирішило, що його життя має бути розписане до старості. Максим підвівся.

— Алло.

Вона усміхнулася й поцілувала його в щоку.

— Вибач, затрималася.

І це було перше правило її роботи.

Жодної невпевненості.

Жодного «ми вперше зустрілися».

Жодного погляду, який міг би видати правду.

Вони були закохані. Принаймні сьогодні.

— Ти знову запізнилася, — тихо сказав Максим.

— А ти знову хвилюєшся більше, ніж потрібно.

Він ледь усміхнувся.

— Мої батьки будуть тут через двадцять хвилин.

— Чудово.

— Ти не нервуєш?

Алла відкинулася на спинку стільця.

— Я? Ніколи.

Люди за сусіднім столиком,  вже кілька хвилин крадькома поглядали в їхній бік.Для них Алла була звичайною дівчиною з дуже хорошим смаком і ще кращим смаком у чоловіках. Ніхто не знав, що її справжнє життя починалося після того, як вона знімала брендові туфлі біля дверей власної квартири. Квартира була маленькою.Однокімнатною. Старий будинок, вузький коридор, крихітна кухня, диван, який давно просився на смітник, і шафа, де поруч із дорогими сукнями висіли звичайні джинси. Жодного мармурового холу. Жодної панорами на місто. Жодного водія, який чекав би на неї біля під’їзду. Був тільки її ноутбук, кілька коробок із косметикою і акуратно складені речі, які на людях коштували більше, ніж її місячна оренда. Алла не була багатою. Вона просто дуже добре вміла виглядати багатою. І саме в цьому полягав її бізнес. Її компанії не існувало офіційно. Принаймні для більшості людей, ні вивіски, ані реклами. Не було також і сторінки в соціальних мережах із фотографіями щасливих пар. Клієнти приходили один до одного. Через знайомих. Через адвокатів.

Через людей, які знали, кому можна довіряти. У її роботі все було продумано до дрібниць. Фіктивна історія знайомства, спільні фотографії, вигадані спогади, улюблені ресторани. Місця, де вони нібито проводили вихідні.

Навіть маленькі деталі, які мали переконати найбільш недовірливих батьків. Алла могла за кілька днів стати дівчиною, з якою чоловік «познайомився випадково» у Парижі.

Або студенткою престижного університету. Або дочкою впливового бізнесмена. Або просто тією самою «єдиною», яку він нарешті знайшов, і її завдання було простим, з’являтися поруч, і посміхатися, тримати його за руку. І переконувати всіх навколо, що між ними існує кохання, і жодних інтимних стосунків, жодних справжніх почуттів, жодних обіцянок. Тільки добре зіграна роль, ну і звісно ж гроші, і дуже хороші гроші.

Алла зробила ковток води й подивилася на Максима.

— Слухай уважно, — сказала вона. — Якщо твоя мама запитає, де ми познайомилися, відповідаєш: у Мілані.

— Але я ніколи не був у Мілані.

— Саме тому ти там і познайомився зі мною.

Максим засміявся.

— Ну ти даєш...

— Я професіонал.

Він подивився на неї трохи довше, ніж було потрібно. Алла помітила. І одразу відвела погляд, адже цього вона не любила. Коли клієнти починали плутати роль із реальністю. Бо правила були правилами. Вона не закохувалася ніколи.

Через  кілька хвилин до ресторану увійшли батьки Максима. Алла одразу змінила вираз обличчя. Тепер вона була не просто Аллою. Вона була його нареченою.

Вона встала, усміхнулася і простягнула руку матері Максима.

— Дуже рада нарешті з вами познайомитися.

Жінка оглянула її з ніг до голови. Алла витримала погляд. І усміхнулася ще ширше. І тепер гра почалася.

Знайомство з батьками Максима пройшло навіть краще, ніж Алла очікувала. Його мати закохалася в неї майже одразу. Спочатку вона ставила запитання. Де вони познайомилися? Чим займаються її батьки? Де вона навчалася? Чи давно вони разом?

А Алла відповідала спокійно, без пауз і зайвих подробиць.

Саме стільки, скільки було потрібно.

— Мої батьки зараз переважно живуть у Європі, — сказала вона, ледь усміхаючись. — У них бізнес.

— У якій країні?

Алла навіть не замислилася.

— Залежить від сезону. Франція, Німеччина... Вони часто переїжджають через роботу.

Це була одна з її улюблених історій. Ніколи не надто конкретна. Бо конкретику можна перевірити. А загальні слова — ні.

— Як романтично, — зітхнула Максимова мати.

Алла усміхнулася. Вона знала: схвалення отримано. Батько Максима був стриманішим. Він майже не говорив, лише спостерігав. Та навіть його недовіру вона зуміла розвіяти. Коли вони вже прощалися, чоловік потиснув їй руку й сказав:

— Максим давно не був таким щасливим.

Алла на секунду затримала погляд на ньому.

— Я теж дуже його кохаю.

І саме в цю мить вона зрозуміла, що свою роль зіграла бездоганно. Наступні кілька тижнів були звичайною роботою, ресторани, прем’єри, та вечірки, і благодійні заходи, в також і прогулянки в центрі міста... Максим тримав її за руку. Алла сміялася.