19 ❤

Роксана

Я зайшла до ванної й зачинила за собою двері. Хотілося якнайшвидше змити з себе цю фарбу, але спочатку потрібно було дочекатися Марка.

Підійшла до дзеркала й завмерла. На обличчі залишилися білі плями, плечі теж були в фарбі, а волосся виглядало так, ніби я вирішила зробити собі дуже невдале мелірування. Одна крапля повільно сповзла по одягу й впала на раковину. Здається, навіть вона дивилася на мене з осудом.

Я провела пальцями по білих кінчиках волосся й скривилася.

– І це я тільки приїхала… – пробурмотіла я своєму відображенню.

Минуло кілька хвилин, перш ніж у коридорі почулися кроки.

– Роксано? – озвався Марк за дверима.

– Так? – відгукнулася я.

– Я приніс ваш одяг. Дозволите зайти, щоб я його поклав?

– Так, заходьте.

Двері відчинилися, і Марк зайшов до ванної. Він уперто дивився на стіну над моєю головою. У руках він тримав мої речі.

– Ось. Тут усе необхідне, – сказав Марк, поклавши одяг на стілець.

– Дякую.

Він уже розвернувся до дверей, але я згадала про фарбу.

– Марку, зачекайте.

Він зупинився.

– Що?

Я намагалася підібрати слова так, щоб питання не прозвучало надто безглуздо.

– У вас тут… ну… немає чогось, чим можна фарбу відмити?

– Наприклад? – він повів бровою.

– Не знаю. Уайт-спірит? Ацетон? Спирт? – почала перебирати я.

Марк подивився на мене так, наче я щойно запропонувала помити голову засобом для прочищення каналізації.

– Ви це на волосся збираєтеся наносити?

– А що мені робити? – я знову торкнулася білих кінчиків. – Подивіться на мене. Я вся в цій фарбі.

– Я бачу.

– Тоді маєте розуміти моє бажання позбутися її, – не здавалася я.

Кутик його губ ледь помітно сіпнувся.

– Розумію. Але ацетон і уайт-спірит на волосся краще не наносити.

– Чудненько. А щось безпечніше у вас є? – зітхнула я.

– Можна спробувати олію. Вона допоможе розм’якшити фарбу, а потім її буде легше вимити.

Я недовірливо подивилася на нього.

– Олію?

– Так.

– Ви зараз серйозно пропонуєте мені намастити волосся олією?

Марк знизав плечима.

– А у вас є краща ідея?

Я мимоволі глянула вниз, згадуючи, як кілька хвилин тому саме через олію ледь не зламала собі все, що можна було зламати.

– Ні. Тільки не олію, – категорично заявила я. – Я сьогодні вже мала з нею дуже близьке знайомство.

– Тоді можете ходити з фарбою, – незворушно мовив він.

Я скривилася й торкнулася пасма волосся, з якого звисала біла крапля.

– Ні, дякую. Волосся кольору «невдалий ремонт» мені теж не дуже пасує.

– Ви ще скажіть, що це я винен у тому, що ви впали й вилили на себе фарбу, – сухо мовив Марк.

Я глянула на нього скоса.

– Я вас не звинувачувала.

– Добре, проїхали, – спокійно відгукнувся він. – Я подивлюся, що тут залишилося. Коли я приїхав, то найняв клінінг і людей, щоб вони привели маєток до ладу. Треба було зробити так, щоб тут можна було нормально жити. Вони залишили після себе чимало засобів для прибирання та ремонту. Можливо, щось і знайдеться.

Марк уже збирався вийти, але раптом зупинився біля дверей.

– А ви поки не виходьте з ванної.

Я скептично подивилася на нього.

– Після сьогоднішнього я взагалі планувала до вечора не робити жодного кроку.

Цього разу він таки всміхнувся.

– Розумне рішення.

Марк вийшов, а я нарешті залишилася сама. Ще раз подивилася на себе в дзеркало. Важко зітхнула. Втім, думки вперто поверталися до одного. До Амелії. Куди вона поділася?

А якщо з нею щось сталося?

Ні, так діло не піде. Чекати Марка можна до скону, а час іде, і доньку я досі не знайшла.

Проте спершу не завадило б перевдягнутися. У кошику для прання лежала чорна футболка. Чужа, звісно, але що поробиш? Вибору в мене особливо не було, а забруднювати власний одяг не хотілося. Та й не збідніє він від однієї футболки. Якщо колись дочекаюся першої зарплати, обов'язково куплю йому нову.

Я стягнула брудний одяг і натягнула знахідку. Футболка виявилася завеликою: широкий виріз постійно сповзав то з одного плеча, то з іншого, а рукави закінчувалися десь біля ліктів. Поділ сягав майже середини стегон. Смикнула його вниз. Якщо не робити різких рухів, виглядало цілком пристойно. Принаймні моїх трусиків із метеликами ніхто не побачить.

Лише б це була не футболка Джейка, хоча пахла вона наче Марком. Ну нічого. Спочатку пошукаю доньку, а вже потім дізнаюся, що там Марк знайшов.