18 ❤

Марк

Я спустився на перший поверх і почав шукати цю малу руденьку вередунку. Куди вона могла побігти? Невже образилася на мої слова?

Звісно, я вже здогадався, що Роксана, певно, сама намовила доньку зблизитися зі мною. Або мала й без її підказок вирішила випробувати мої нерви такими пропозиціями про спільну ванну.

Хоча чомусь у моїй уяві все ж виникла ця картина.

Роксана була красивою жінкою. Навіть дуже. І, якщо вже бути чесним із собою, Джессіці вона програвала хіба що в тому, що не намагалася здаватися кимось іншим. У Роксани була природна краса, без цього лялькового вигляду, до якого я давно звик.

Я мимоволі згадав обіцянку, яку колись дав дідусеві: одружитися з українкою. З часом я про неї забув. А тепер, опинившись у рідних стінах, раптом згадав.

Під тиском батька я погодився одружитися з Джессікою. Втім, тепер уже й сам не знав, чи хотів цього колись насправді. Точніше, мене ніхто особливо й не питав.

Саме тому я заздалегідь прийняв рішення через свою людину в Нью-Йорку перевести частину своїх коштів в український банк. У разі чого батько не зможе перекрити мені рахунки. А це були мої гроші, зароблені мною, але його такі нюанси ніколи особливо не хвилювали.

А приїхавши сюди, я раптом зрозумів ще дещо. Я більше не хотів бути тінню батька. Скільки себе пам'ятаю,  я завжди тягнувся до дідуся. Мабуть, саме тому цей маєток, ці стіни й усе, що залишилося від його життя, так дивно на мене впливали.

Ще раз оглянув коридор, але малої ніде не було.

– Амеліє! – покликав я, підвищивши голос.

Тиша.

Я пройшов до вітальні, зазирнув за крісла, перевірив кухню, але й там її не виявилося. Почав уже дратуватися. Дитина не могла просто розчинитися в цьому будинку.

А потім почув, як лається Роксана.

– Йосип босий, та що ж це таке?!

Мимоволі повернув голову. Її голос лунав із коридору другого поверху, і від здивування та цікавості, що там могло статися, я рушив на звук.

– Роксано, з вами все добре? – запитав я, підходячи ближче.

За кілька секунд опинився біля неї й завмер. Роксана стояла посеред проходу, вся заляпана білою фарбою. Вона стікала з її волосся, лоба, щік і плечей, краплями падала на підлогу. Навіть одяг був геть зіпсований.

Я кілька секунд просто дивився на неї, намагаючись зрозуміти, що тут, чорт забирай, сталося. Жінка повільно підняла на мене очі, але тут же відвела погляд.

– Не дивіться на мене, – пробурмотіла вона, витираючи фарбу з обличчя.

Вже хотів підійти ближче, але зробив лише кілька кроків.

– Обережно, слизько, – попередила Роксана, але було вже пізно. Моя нога поїхала по підлозі.

– Oh, shit! ( От лайно!)

Я втратив рівновагу й машинально потягнувся до Роксани, намагаючись за щось ухопитися. Пальці вчепилися в її руку, але замість того, щоб утримати себе, я смикнув її на себе.

Роксана теж втратила рівновагу й полетіла просто на мене. Наступної миті вона впала зверху, а я разом із нею опинився на підлозі.

Кілька секунд ми обоє мовчали. Я відчував її вагу на собі, чув збите дихання й дивився в її блакитні очі, які тепер були ще й прикрашені білими плямами фарби.

– Я… – почала вона, але тут же замовкла.

– Ви ціла? – запитав я.

Роксана кліпнула, ніби тільки зараз усвідомила, де опинилася, і миттєво спробувала підвестися.

– Так. Я… вибачте.

Вона вперлася долонями в підлогу, але рука одразу ковзнула по плитці.

– Не рухайтеся! – швидко сказав я, схопивши її за лікоть. – Тут олія.

– Я вже помітила, – пробурмотіла вона.

Я допоміг їй обережно підвестися, а сам ще кілька секунд залишився сидіти на підлозі.

– Стійте тут, – сказав я, підводячись. – Ви вся у фарбі. Якщо підете далі, рознесете її по всьому будинку.

Роксана глянула на себе й важко видихнула.

– Але Амелія…

– Я сам її знайду, – перебив я. – А ви йдіть у душ.

– У мене немає іншого одягу.

– Я принесу.

Розвернувся й попрямував до кімнати, де вони з Амелією оселилися. Роксана ще не встигла повністю розібрати свої речі, тому її сумка так і стояла біля ліжка.

Я відкрив її сумку й почав шукати щось чисте. Дістав кофту, штани, а потім помітив трусики з метеликами.

Жіночу білизну я, звісно, бачив не вперше. Але з метеликами – це було щось новеньке. Спочатку я подумав, що вони належать Амелії. Та придивившись, зрозумів, що для п’ятирічної дитини вони явно завеликі.

Я на мить завмер. Тоді виходить… Я мовчки поклав їх до одягу, який збирався віднести Роксані.

Fuck. (Бляха)

Ще кілька годин тому я навіть не знав, як поводитися з цією жінкою, а тепер стояв посеред її кімнати й розбирався, кому належать трусики з метеликами. Якось підозріло дивно в нас складалися стосунки як у роботодавця та підлеглої.