12 ❤

Марк

Я спустився на перший поверх і поклав ключі на комод біля сходів. У маєтку знову запанувала тиша. Принаймні ненадовго.

Навіть устиг подумати, що взяти на роботу маму з дитиною було не найкращою ідеєю. Хоча тоді я ще не уявляв масштабів катастрофи.

З дітьми я ніколи не спілкувався. Та й особливого бажання не мав. А після того несподіваного «тату» досі не міг оговтатися. Добре, що Амелія погодилася називати мене другом. Бо ставати чиїмось батьком я точно не збирався. Ба більше, навіть ніколи не замислювався про дітей.

Від цих думок мене відволік телефон, що завібрував у кишені. На екрані висвітилося ім’я нареченої.

Важко видихнув і прийняв виклик.

– Нарешті! Ти взагалі збираєшся мені відповідати? – замість привітання пролунав її голос англійською.

– Уже відповів, щось важливе, – мовив спокійно англійською.

– Марку, ти хоч розумієш, що відбувається? Мені щойно сказали, що ти поселив у своєму будинку якусь жінку з дитиною!

Я підійшов до вікна. За склом виднівся занедбаний сад, який ще належало привести до ладу.

– І що?

– Як це «і що»?! Ти живеш із чужою жінкою та її дитиною під одним дахом! Ти взагалі подумав, як це виглядає?

Провів долонею по підборіддю.

– Мені байдуже, як це виглядає.

На тому кінці пролунала коротка пауза, але Джессіка швидко знайшла новий привід для обурення.

– А чоловіка-ландшафтного дизайнера ти знайти не міг? Обов’язково було запрошувати жінку? Ще й із дитиною!

Я ледь помітно скривився. Вона справді збиралася влаштувати допит через мій вибір працівника?

– Вона фахівець. Мене влаштовують її роботи.

– Ти зараз серйозно? У тебе повно грошей! Міг найняти кого завгодно!

– Я найняв того, кого обрав, – відрізав я.

– Марку, ти мене взагалі чуєш?!

– На жаль.

Її голос знову підвищився. Я прикрив очі й важко зітхнув.

– Я не збираюся миритися з тим, що в нашому домі житиме якась незнайома жінка!

– Це мій будинок.

– Ти чудово знаєш, що я мала на увазі! – вкотре вигукнула вона в слухавку.

– Ні. І не хочу продовжувати цю розмову, – як завжди спокійно відповів я

– Ти нестерпний! Навіщо я взагалі тебе терплю?

Я глянув на екран телефону, наче сподівався знайти там відповідь.

– Аналогічно.

Вона ще щось обурено вигукнула, але я вже натиснув відбій.

Кілька секунд я дивився на екран, а тоді прибрав телефон до кишені.

Та щойно відійшов від вікна, телефон знову завібрував. Невідомий номер.

«Цікаво, чи довіряв би ти цій людині так само, якби знав, що вона робить у тебе за спиною?»

Що за загадки? Я насупився й одразу набрав відповідь:

«Хто ти? І що тобі від мене потрібно? Що саме ти намагаєшся мені сказати?»

Відповідь надійшла майже миттєво.

«Тобі брешуть. І найгірше те, що ці люди спілкуються з тобою щодня».

Я перечитав повідомлення, зсунувши брови на переніссі.

«Хто ці люди?»

Цього разу відповідь затрималася.

«Ти маєш скасувати цей шлюб. Він уже приносить тобі біль, хоча ви ще навіть не одружилися».

На мить закляк, перечитуючи кожне слово.

«Що за маячня? Якщо маєш щось сказати, говори прямо».

Повідомлення було прочитане, але відповіді не надходило.

Я набрав ще одне:

«Звідки ти мене знаєш?»

Телефон завібрував.

«Тобі не потрібно знати, хто я. Просто придивися уважніше до тієї, якій збираєшся сказати "так". І не поспішай їй довіряти».

Мимоволі стиснув щелепи.

Ще кілька хвилин дивився на екран, але нових повідомлень не було.

Хтось вирішив пограти зі мною в загадки. От тільки я не любив подібних ігор. Особливо коли вони стосувалися мого особистого життя.