10 ❤

Марк

Щойно автомобіль звернув на під'їзну доріжку, я помітив Джейка біля сходів. Він дивився на машину з таким виразом обличчя, ніби я привіз не двох людей, а цілу проблему на колесах.

Хоча, якщо бути відвертим, приблизно так воно й було.

Я заглушив двигун і вийшов із салону. Погляд Джейка одразу зупинився на мені, а його незадоволене обличчя стало ще похмурішим.

Прекрасно. Замість того щоб нормально зустріти мене, цей придурок збирався зіпсувати настрій ще до того, як я переступив поріг власного будинку.

– Нарешті дочекався. Чому так довго? – мовив Джейк англійською, адже української він не знав узагалі, і невдоволено звів брови.

Від його претензій мені захотілося добряче йому вліпити. Я стиснув щелепу, стримуючи роздратування. Зазвичай я умів тримати себе в руках, але останнім часом Джейк наче навмисно випробовував моє терпіння. Я дедалі частіше не впізнавав у ньому того друга, з яким колись міг домовитися з пів слова.

Цікаво, це на нього так нова країна вплинула? Чи він вирішив, що я тепер йому щось винен за те, що він більше не на Мангеттені, не відпочиває в моєму пентхаусі й не проводить вечори в компанії дівчат? Але ж друг сам просився сюди. Я його силоміць не тягнув.

Важко видихнув і змусив себе розслабити щелепу. Не хотілося починати нашу зустріч із чергової суперечки.

– Були справи, та й дорога не така близька, – відповів я англійською, дістаючи з кишені ключі від автомобіля.

– Можна подумати, ти через океан їхав, – буркнув він, навіть не намагаючись приховати невдоволення.

– Не починай, Джейку. У мене й без тебе клопоту вистачає.

Той лише скептично вигнув брову й знову перевів погляд на автомобіль.

– І довго вони тут житимуть?

– Стільки, скільки буде потрібно для роботи над садом. Ми це вже обговорювали.

– Сподіваюся, ти розумієш, що тепер у будинку буде не так тихо, як раніше.

– Переживеш, – відрізав я й обійшов автомобіль.

Відчинивши задні дверцята, я побачив, як Роксана відстебнула пасок безпеки й допомогла доньці вибратися назовні. Амелія одразу ж задерла голову, розглядаючи маєток. Її руде волосся розсипалося по плечах, а маленькі очі бігали від одного вікна до іншого.

Я забрав із багажника сумки й кивнув у бік Джейка.

– Роксано, Амеліє, це Джейк. Мій друг. Він також живе в маєтку.

– Дуже приємно, – привіталася Роксана.

Джейк навіть не поворухнувся. Лише окинув її швидким поглядом і щось невдоволено пробурмотів англійською, після чого відвернувся.

Я насупився.

– Джейку, ти міг би бодай привітатися.

– Я не зобов'язаний розігрувати гостинного господаря, – відповів він англійською. – Ти сам вирішив перетворити цей будинок на готель.

– Стеж за язиком.

Друг лише кивнув і попрямував до входу. Я провів його невдоволеним поглядом. Прекрасно. Перші кілька хвилин знайомства, а він уже встиг показати себе з найгіршого боку.

– А він завжди такий? – запитала Роксана.

Я повернувся до неї.

– Не завжди, – відповів українською. – Принаймні раніше не був.

Амелія тим часом подивилася в бік дверей, куди зник Джейк.

– Він не хоче з нами дружити?

Опустив погляд на дівчинку. Ось знову. Їй, схоже, було абсолютно байдуже, що хтось не мав бажання знайомитися. Вона все одно намагалася знайти спосіб подружитися.

– Не всі люблять нові знайомства, – відповів я.

Амелія насупилася й подивилася на мене так, мов моя відповідь її зовсім не переконала.

– А ти любиш? – раптом запитала вона.

Я перевів погляд на Роксану. Та лише знизала плечима.

– Не особливо, – відповів я.

– Але ж ти зі мною дружиш, – нагадала дівчинка й гордо підняла підборіддя.

Ця дівчинка мала дивовижну здатність знаходити аргументи там, де я навіть не збирався сперечатися.

– Справді, – погодився я. – Мабуть, для тебе зроблю виняток.

Я не втримався від ледь помітної усмішки. Амелія, схоже, сприйняла мої слова як особисту перемогу й одразу повернулася до матері.

– Бачиш, мамо? Марк хороший. Він навіть погодився зі мною дружити!

Роксана похитала головою, поправляючи доньці волосся.

– Тільки не забувай, що Марк має й інші справи, сонечко. Не можна весь час його турбувати.

– Я не буду. Тільки трішечки.

Відвернувся, щоб приховати усмішку. Цікаво, що саме в її розумінні означало «трішечки»?