Розділ 2. Схованка в лісі та запах свинячого стейка

Важкі брезентові сумки, набиті щільними пачками стофунтових купюр, буквально палили їм руки. Оглушливий гуркіт двигуна старого «Остіна» здавався хлопцям занадто гучним у цій дзвінкій нічній тиші Камбрії. Томас вів машину повільно, не вмикаючи дальнє світло, щоб не привертати зайвої уваги. Джепп сидів поруч, утиснувшись у пасажирське сидіння, а його гарячковий погляд прикувався до дзеркала заднього виду.

— Том, стій... Пригальмуй тут, — раптом хрипко прошепотів Джепп, вказуючи на ледь помітний з'їзд біля старої ясені, поваленої бурею. — Ми не можемо тягти це лайно в Манчестер. Якщо той чувак у «Ягуарі» був великою шишкою, копи або його дружки перевернуть усе місто догори дриґом. Наш господар суне свій ніс у нашу кімнату кожного божого тижня. Якщо вони знайдуть сумки у нас, нам кінець.

Томас мовчки натиснув на гальма. Він розумів, що Лис правий. Вони вийшли з машини, їхні черевики потонули у вогкій осінній траві. Намагаючись не видавати жодного звуку, вони потягли важкий брезент углиб темного, похмурого лісу. Під прадавнім корінням розлогої дикої ялини Томас намацав глибоку улоговину, засипану гнилим листям та гілками. Вони квапливо поклали сумки з мільйоном фунтів всередину, ретельно закидавши їх землею, мохом і сухим гіллям, щоб навіть бродячий собака не почув запах. Цей сховок був тимчасовим — аби лише дочекатися світанку й придумати, як безпечно переправити куш до Вайт-Рока, того самого глухого, майже закинутого рибальського села біля озера, яке Томас пам'ятав ще з дитинства.

За годину вони повернулися до своєї крихітної, убогої квартирки на околиці Манчестера. У кімнаті пахло вогкістю та старими шпалерами. Напруга в повітрі була такою, що здавалося, чиркни зараз сірником — і все злетить у повітря. Джепп гарячково ходив із кутка в куток, його пальці стискали блискавки на куртці, аж поки вони не затріщали. Зрештою він зупинився, подивився на похмурого Томаса і гучно видихнув.

— Слухай, Том... Нам треба забратися звідси прямо зараз. Інакше ми збожеволіємо в цих чотирьох стінах, прислухаючись до кожного шурхоту за дверима. Ходімо в бар. Нам просто треба заспокоїтися і випити. У мене є кілька чесно зароблених фунтів у заначці, ми можемо дозволити собі трохи розслабитися сьогодні ввечері.

Томас подивився на свої тремтячі, мозолисті руки, мовчки кивнув і накинув на плечі важку куртку докера.

Вони обрали «Червоний Лев» — хороший, чистий, але недорогий паб на розі вулиці, де зазвичай збиралися після змін порядні хлопці з робочого класу. Всередині було тепло, затишно і приємно пахло розпаленим каміном, смаженим м'ясом та хмелем. Густий гул чужих розмов і тихий сміх нарешті допомогли хлопцям виринути з того кошмару, що залишився позаду на темній трасі.

Вони влаштувалися в найвіддаленішому, напівтемному кутку залу, біля старого дубового стовпа. Томас, не вагаючись, замовив величезний, соковитий свинячий стейк із хрусткою скоринкою та пінту темного, міцного елю. Джепп узяв традиційний британський пиріг із яловичиною, щедро политий густою, гарячою та неймовірно смачною м'ясною підливою, і такий самий кухоль холодного пива.

Коли офіціантка принесла замовлення, вони кілька хвилин їли в повній тиші, жадібно вгризаючись у ситну гарячу їжу. Справжній стейк і пиріг із підливою здалися їм їжею богів після місяців напівголодного існування на сухих сэндвічах. Алкоголь і гаряче м'ясо приємно розлилися по тілу, розтоплюючи крижане заціпеніння.

Поставивши недопитий кухоль елю на дубовий стіл, Томас нахилився вперед, спустивши голос до ледве помітного шепоту:
— Гаразд, Лис. Гроші в лісі, але ми не можемо залишати їх там надовго. Завтра почнеться галас. Розкажи мені свій план щодо Вайт-Рока. Як нам переправити той мільйон так, щоб ніхто не здав нас копам?

Джепп обережно підчепив виделкою шматочок пирога, його очі знову звузилися, перетворюючи його на хитрого, розважливого хижака. У тихому гулі манчестерського пабу вони почали планувати свою велику втечу.