1

Одна знана українська артистка часто полюбляє співати, що “у Мілані ідуть дощі, такі самі як і у Львові”. Тільки неправда все це. Не такі самі. І запах у них не той. І по вулицях спекотного італійського міста вони не так хлюпочуть, як по бруківці рідного Львова. Та знаній артистці можна пробачити цю невеличку помилку. Вона ж бо якщо і була в тому Мілані, то напевне тільки на гастролях. Я ж тут вже близько п’яти літ. З тих пір як перебрався сюди з похмурого і непривітного Ліверпуля. А до того…   

Проте кому цікаво по яких містах і місцевостях Європи вештався останнім часом такий простий чолов’яга як я? І хто приділить хоч дрібку своєї уваги, щоб дізнатися про всі перипетії мого знедоленого життя? Напевне, що ніхто. Тому я нікому про наболіле і не розповідаю. Не розказую про справжні причини, які заставляють мене поневірятися по чужині та докладати неймовірних зусиль щоб забути рідну домівку. На жаль ці недолугі намагання забути власне минуле не надто результативні, і безжальна пам'ять вряди-годи катує мою душу своїми жорстокими нагадуваннями.

І нагадує вона мені про те, що розпочалося всі мої нещастя відразу після закінчення служби у війську. Тоді, на одній із дружніх вечірок, влаштованих честь мого благополучного додому я вперше побачив ЇЇ. Хоча визначення “вперше” буде не зовсім вірним. Христину я так-сяк знав з раннього дитинства. Вона була моєю племінницею, донькою моєї двоюрідної сестри Наталки. Нас розділяла п’ятирічна різниця у віці, і до армії я мало звертав увагу на це непоказне, як мені тоді здавалося, дівчисько.

Півтора роки служби на флоті багато чого змінили не лише в мені, але і в людях яких я залишив у рідному селі. Цього невеличкого терміну виявилося цілком достатньо щоб перетворити Христину на дорогоцінний діамант жіночої вроди. Племінниця стала справжньою королівною: на царствено-лебединій шиї, наче хризантема на довгому стеблі, граційно погойдувалася її голівка. У дівчини були риси обличчя класичної голлівудської красуні – тонкий прямий ніс, ніжно виліплені скули, темні очі, вуста, подібні пелюсткам троянди, бездоганно рівні зубки. Вона мала тендітну та витончену поставу, а під простеньким одягом легко проглядалися привабливі форми молодого дівочого тіла.

Отак я зовсім несподівано відкрив для себе не Христину-племінницю, а Христину-жінку, і до того ж вельми звабливу та спокусливу. Це вражаюче відкриття врешті-решт і згубило мене. Хоча спершу ніщо не віщувало біди. Наші стосунки з Христею до моєї служби у війську важко було назвати дружбою. Та після мого повернення додому дівчина якось враз, буквально прикипіла до мене.

П'ятнадцять років для дівчини – це прекрасний вік чудесних мрій та романтичних фантазій. Це час наївних сподівань й чуттєвих прагнень. Пора коли всяка дівчина натхненно вимальовує в своїй свідомості образ того чарівного принца з казки якого б вона хотіла бачити в недалекому майбутньому своїм судженим. Період коли зароджуються перші почуття і емоції, коли юне недосвідчене дівча понад усе на світі жадає стати дорослою зрілою жінкою.  

У Христі був саме такий переломний відрізок життя коли з’явився я: молодий статний морячок від якого здавалося так і віяло романтичною екзотикою. Тож не дивно, що моя скромна персона ненавмисно і практично миттєво стало для Христини не лише ідеалом омріяної чоловічої краси, але навіть своєрідним предметом обожнювання. Племінниця могла годинами крутитися біля мене. Розкривши рота вона уважно слухала мої довготривалі розповіді про далекі походи та заморські країни у яких я начебто побував. Вона наївно вірила в усі ті матроські легенди, байки, а то і просто побрехеньки, що я їй розказував.

Часу ж щоб “забивати баки” довірливому дівчиську у мене було чималенько. Як родичі ми могли бачитися по кілька разів на день. А ще були численні зустрічі в клубі на танцях і просто дружні прогулянки під зоряним літнім небом. Несподівано виявилося, що за час моєї відсутності Христина встигла заприятелювати з більшістю тих хлопців і дівчат з якими раніше товаришував і я. Мимоволі ми опинилися в одній і тій самій компанії сільської молоді.

Я вдаюсь до таких подробиць лише заради того, щоб пояснити яким чином між нами могло статися те, що сталося. А трапилася подія, якої ніхто не чекав і не бажав. Ми закохалися одне в одного. Почуття, що прийшло в моє серце можна порівняти з настанням весни. Спершу це був легкий вітерець незрозумілої бентеги та хвилювання в серці. Потім дзвінкими струмочками в моїй свідомості задзюркотіли незвідані раніше насолода і задоволення. А на кінець кохання розпустилося в душі таким буйним цвітом, що і не описати простими словами.

І якогось погожого дня я раптом відчув, що все змінилося, що я вже не той і Христина для мене стала чимось більшою ніж сестринською донькою. Образ дівчини зайняв всі мої думки, мрії, фантазії. Без неї я не уявляв собі свого подальшого життя. Заради племінниці готовий був на будь-які пожертви. А найприкрішим було усвідомлення того, що від цієї гріховної мани мені нікуди не дітися, не втекти, не заховатися.

Напевне щось подібне творилося в душі Христі. По блиску в її очах, інтонації голосу, поведінці дівчини я бачив, що не байдужий їй. І це була не проста приязнь чи дружба. Це було кохання, пристрасне і гаряче, що шаленством вирувало в її маленькому сердечку.

Так склалося життя, що ми довго не наважувалися поговорити на цю тему. Я наївно сподівався, що переборю своє єство і врешті-решт охолону до дівчини. А вона… Хто знає, що відчувала Христина коли думала про те наскільки забороненим і гріховним виявилося її перше кохання.

Оця невизначеність тривала до тих пір поки на одному з побачень (а саме на них якось непомітно перетворилися наші вечірні прогулянки) я випадково не втратив контроль над собою. Христина в цей вечір була такою прекрасною і вродливою, що я не стримався і поцілував її. Ніжно пригорнув дівчину до себе і жадібно припав до її вуст – напіввідкритих, м’яких, спраглих. Руки племінниці в цю ж мить обвилися навколо моєї шиї і зовсім поряд я відчув скажений стукіт її сердечка.