26

Після бурхливої ночі є час і на розмови.

- Якось так все дивно виходить, — сказав Мілані її коханий. - Мені подобалась Юліана, а одружився я на тобі. Юліана зараз з Костею. Я вважав, що він буде жити з Кароліною усе життя, але Ромчик все-таки був дуже наполегливий. І ось тобі результат. У них завтра рік, як вони разом. Тобі подобався Макар, а ти зараз зі мною. Дивна річ життя. Ми плануємо одне, а життя вносить в наші грандіозні плани, якісь то свої дивні зміни. Хто міг би подумати, коли ми з тобою знайомилися, що все так буде. - Замислився Сергій. - От дійсно. Яке в нас усіх життя — таке, дуже-дуже непередбачуване вийшло.

- Обійми мене краще, — ніжно прошепотіла Мілана. - Кохаю тебе дуже сильно. Давай і ми одружимося, Сергійко? Бо я так давно про це мрію. Так. Я дуже люблю волю та свободу. Ти краще усіх знаєш, як я ціную особисту незалежність. Та от знаєш. - Мілана замислилась. - Хочеться справжнього весілля. Так. Одно в мене вже було. Але ж ти згоден, що то зовсім не рахується. Ми ж тоді з Андрієм просто пішли та розписалися та на цьому усе. Мені так соромно тоді було. Так тяжко. На тому весілля не було нікого. Ні моїх подруг, ні тебе мій коханий хлопчик, ні усієї нашої веселої компанії. - Мілана зробила сумний подих. - Давай зберемося усі разом та зробимо справжнє велике таке весілля. В тому сенсі, щоб все, як треба. Сукня. Дружка. Гості. Застілля. От якось може відмітимо це десь на природі. На річку поїдемо. Те що було, то не по справжньому. По справжньому - це я та ти. Ми. Оце і є те, що приносить задоволення та щастя у моє життя. В мене є ти й наша дівчинка. То що нам треба ще для щастя? Кохання. Родина. Кохана людина зі мною поруч. Наша дитинка. Я щаслива. Знаєш, як я щаслива! Давай завжди будемо разом, Сергійко!

- Давай, - відповів хлопець та поцілував Мілану у самісіньке серце.

Він добре розумів свою кохану Мілану. Як вона хоче то так хай і буде. Якщо ій це подобається, то чому б і ні? Вона хоче справжне весілля, то хай буде весілля. Стіл. Гості. Пісні та танці. Вона ж любить танцювати, зрозумів він, що йому треба роботи. Мілана хоче по веселитися. Хоче свято.То хай буде ій свято. Особисто він тільки буде рад, якщо вона буде завжди почувати себе щасливою. Так і має бути. А навіщо тоді вони разом? Саме для того, щоб робити один одного щасливими. Щоб дарувати один одному радість та кохання. Тепло та затишок. Сім'я це наче, як фортеця. В його думках та в його уяві це виглядало так, наче вони стоять один до одного спиною і прикривають один одному тил. Ми разом, думав Сергій. Ми одне ціле. Я та вона. Моя Мілана. Наче всі люди на світі зараз для мене в моїх рідних дівчатках. То хай буде все, як вона хоче. 

- Хай буде справжнє весілля, - погодився Сергій. - тільки мені цікаво, хто буде в нас дружкою, бо якщо ти зробиш когось одного то тоді обов'язкова інша образиться.

- Так. Ти це вірно подмітив, - замислилась Мілана. - А що ж робити? Я не знаю, що робити з цим. Порадь мені, будь ласка, як можна нам вийти з цього становища? Ну має ж бути якийсь вихід? Ти в мене такий розумний. Придумай, що небудь. - Почала Мілана ластитися до Сергія.

Йому були приємні її пестощі та поцілунки. Та це заважало йому щось таке придумати, щоб усі були задоволені. Щось таке гарне, щоб ніхто не образився. Він на мить. Тількі лише на мить відсторонився від Мілана і сказав.

- А знаєш, моя люба дівчинка, здається я щось таке вже вигадав. Хай вони, Юліана та Кароліна, обидві будуть твоїми дружками. Скажи, що я в тебе геній. - Почав хлопець сміятися. Ні, ну дійсно гарна ж ідея, Міланочка.

- Та згодна я, згодна. - Відповіла тихенько дівчина. - Всі будуть задоволені. Ніхто не образиться. І хай вони ще будуть у однакових сукнях. Оце буде бомба! - Мілана вже уявила собі, як вони утрьох будуть виглядати. Боже! Це ж так буде круто! Ій вже так захотілося, щоб скоріше настав той щасливий та чудовий день, коли вони отак разом будуть стояти одна біля одної, а у великому залі буде грати лише для неї "Весільний марш". Боже, як це все буде чудово. Якій він в мене все-таки розумний хлопчик. Кохаю його. Кохаю, як ніколи нікого не кохали. Бо я дійсно нікого і не кохали раніше, подумала Мілана. Перша моє почуття. Справжне та щасливе.

У цей самий час її коханий хлопчик теж думав. Про щось своє. Про те, що так приємно бути поруч з коханою людиною. Про те, що щастя то звичайні та прості речі. І взагалі, такі дивні речі відбуваються у житті, думав Сергій саме в той час, як Мілана мріяла про їх майбутнє весілля. Кохання приходить незвідки й невідомо, куди зникає. Ось ти шукаєш, шукаєш, а кохана людина завжди постійно з тобою поруч, але ти не помічаєш її, а потім, коли ось вона випадково зникає,  тоді ти починаєш розуміти, що це ж насправді було моє єдине та кохане щастя. Треба не чекати поки зникне, а відразу щось роботи. Це таке велике щастя, що в них нарешті все склалося. Та могло і цього і не бути. Як добре, що вона, Мілана, така в нього розумна та мудра жінка. Це таке щастя мати її поруч. От були ж в мене інші, думав Сергій. Але то все було якось інакше. Не то. Не справжне кохання.

Кохання взагалі дивна річ. Подобалась Яна, але це все було несерйозно. Просто спілкувалися. Нічого такого між ними не було. Потім було Настя, але хоч вона була гарна, та постійно поруч з нею, Сергій почував себе дуже некомфортно. Вона була красива дівчина, але не друг та не товариш. З Міланою все було інакше. Вона змогла  замінити усіх його друзів. Для хлопця це взагалі було щось дуже дивне. Бо він сам завжди казав, що кохання приходить та уходить, а друзі залишаються назавжди. Сміявся з тих хлопці, хто ринув у кохання, як у вир. А зараз йому окрім Мілани ніхто й не був потрібен. Ім разом було дуже-дуже добре. Та дуже-дуже комфортно. Сергій гарно почував себе разом з нею і вона повністю відповідала усім його бажанням.

Вони наче розуміли один одного без слів. Це була не якась дивна пристрасть. Це було не полум'я, яке все спалює на своєму шляху, А теплий вогник, який постійно горить та обігріває їх обох. Це було дуже-дуже добре, що саме такі в них теплі та стабільні відношення.