21.

- Мілана! Як же це все набридло! Усі твої оті знайомі. Хлопці не зрозуміло, які. Хто вони взагалі такі? Вони якісь не зрозумілі. Не серьойзі якісь.  Я вже тобі казала, — почала ранок з крику мама. - Ми з батьком знайшли тобі чоловіка. Дуже гарний та перспективний хлопець. Це син наших давніх знайомих. Батьки, твій та його, разом працювали за кордоном. Ми вже мабуть десять років не бачились. І от нещодавно випадково зустрілися на вулиці. Я Ізольду і не впізнала. Це мати твого майбутнього чоловіка. Запам'ятай це ім'я.  Ти мене взагалі то чуєш, Мілана!? Так от. - Продовжувала мама свою розповідь. - Ця Ізольда. Я її і не впізнала. Вона перше до мене підійшла. Така пані стала. А була? От що таке правильно вийти заміж. Зараз вони з чоловіком переїхали до нашого району. Майже сусіди ми з ними. І  живуть вони зовсім поруч. Це ж добре. За річкою. Там де усі багатії місцеві живуть. Син старший в них за тебе старше на декілька років. Його звуть Едуард. Він тобі сподобається. Гарний такий хлопець. Я вже його і бачила. Бо вони мене до дому на автівці підвезли. Так от.  В нього вже і бізнес свій. Автівка. Вони сьогодні прийдуть до нас спеціально з тобою знайомитися. Ну, чого мовчиш? Краще приготуйся, піди. Щоб ти сьогодні була красива-красива. Міланочка, ми ж тобі тільки добра бажаємо, донечка. Вони вам після весілля десь поруч квартиру знайдуть. Нову машину подарують. Ми вже про все домовились. Тобі тільки треба їм сподобатися і все.

- І все? - Закіпила Мілана. А потім заспокоїлась та хитро посміхаючись відповіла. - Гаразд. Буде вам сьогодні прийом. - Бо вона вирішила поваляти дурня. Щоб цей наречений сам від неї відмовився. Навіщо кричати, сваритися та нервувати. Хай все буде наче спокійно та зате так, як їй треба. Батьки хочуть, щоб я з ним зустрілася. То я зустрінусь. А як я йому сама не сподобаюсь, то вже не моя проблема. Він сам відмовився. Що я можу тут зробити? Мілані аж самій стало смішно від такого геніального, на її думку, плану.

Весь день мама щось там готовила та майже не виходила з кухні. У великій кімнаті накрили стіл. Нова парадна скатертина. Кришталь. Пляшки. Пиріг. Салати. М'ясо. Голубці. Малосольні огірки. Мама і сама при нарядилася. І батька змусила більш менш пристойно одягнутися. Мілана теж пішла до себе перевдягатися.

І ось дзвоник. Мама кинулась відчиняти. На порозі стояли гості. А посередині високий білявий хлопець. Міцний такий. Пика така велика. І маленькі поросячі очі. В руках він тримав квіти та велику коробку цукерок "Вечірній Київ".

Ще ляльку принесли, подумала про себе Мілана підлягаючи зі своєї кімнати.

Едуард та його батьки вже сиділи за столом, а Мілини все ще не було.

- Соромиться, мабуть. Я ж її пам'ятаю такою ще маленькою, — Сказала усім Ізольда Леонардівна, мама майбутнього чоловіка Мілани. Як всі присутні тут вже вважали.

На порозі кімнати з'явилася Мілана. Вона була одягнена незрозуміло в що. На одній ноги в неї був жовтий черевик. А на інший червоний. Далі були колготи. Звичайні такі теплі колготи, які вона завжди одягала в взимку під штани. Тільки Мілана чомусь одягла їх задом наперед. А потім ще дуже-дуже коротка спідниця. Такого отруйного зеленого кольору. Як, то кажуть вирви очі. Мілана здається одягала її ще три роки назад. Зверху на ній був жовтий короткий светр зі стразами й вона в ньому була схожа на новорічну ялинку. Мало того, зверху на светр Мілана одягнула мереживий топ, якій зазвичай носила лише під верхній одяг. До речі топ був помаранчевого кольору. На плечі вона накинула фіолетову прозору накидку. А в руках у неї був чупа-чупс, якій вона час від часу дуже сексуально починала смоктати. На руках білі ажурні рукавички. На голові величезний бант рожевого кольору. Ярко нафарбовані губи, очі та вії. Хоч зазвичай Мілана взагалі не користувалися усіма цими речами. А ще від неї жахливо пахло освіжувачем повітря. Вона на себе майже увесь його і вилила. Тій, що в них зазвичай в туалеті стояв. Зелена така велика штука. З запахом хвої. Так було написано на упаковці.

Майбутній наречений не знав, що йому і казати
Він ще дома придумав, що йому треба роботи, але зараз йому здалося, що він попав в божевільню.

Мілана чемно зробила реверанс і простягнула руку в рукавичкі, яка пахла хвоєю, хлопцю.

- Мілана. Ваша майбутня жінка. - Досить серйозно сказала вона та сіла йому на коліна. Зараз вже у батьків Едуарда повилазили очі з орбіт. А в мами взагалі зник дар речі.

Сергійко б все оцінив, про себе посміялася Мілана.

Вона пересіла на своє місто і почала руками накладати усім їжу в тарілки. Мілана бачила, що лише один батько розумію, що до чого. І по його обличчю було помітно, що він ледь стримується, щоб не почати сміятись.

- В якому полку служили, корнет? - Дуже серйозно спитала вона в Едуарда. - Чи ви вже поручик? - І потім почали сміятися, так наче ворона закаркала.  

- А може хтось буде торт ? - Спитала мама. Вона намагалася якось зім'яти цю всю ситуацію. Мов це нормально і нічого такого незвичайного не відбувається.

Всі поклали собі на тарілки по шматку солодкого. Мілана мало того, що їла руками, так ще й навмисне голосно чавкала. А потім швидко схопила шматок, що лежав на тарілці в горе-нареченого, вкусила від нього великий шматок і потім поклала його назад. Не забувши при цьому, як слід посміятися.

- Нам пора, — перша не витримала цього цирку Ізольда Леонардівна. - Ми іншого разу ще зайдемо.

За нею пішли її чоловік та Едуард. Родина Мілани повним складом проводила гостей до коридору. І тільки за ними зачинилися двері, як батько почав сміятись на всю. А мама не знала, що їй і казати.

- Немає слів. Самі шукайте собі наречених сказала вона. - Я вмиваю руки!