18. В таборі

Була тепла літня ніч. Остання ніч в таборі. Вже всі давно полягали спати й лише в кімнаті де відпочивали три наші старі знайомі ще точилася тиха спокійна розмова. Дівчата: Мілана, Кароліна та Юліана, лежали на своїх ліжках зовсім розкриті. Було дуже жарко. Не спалося і навіть не хотілося. Був це був їх останній день в дитячому таборі, де вони працювали майже два місяці без вихідних та відпусток. Це була їх остання, як то кажуть, "королевська" ніч. В цю ніч можно роботи, що завгодно і ніхто тобі нічого не скаже та не зробить. Тому дівчата і лежали собі спокійно і нікуди не збиралися вже йти. Вони розмовляли між собою про минуле та майбутнє. Багато було в ціх нічних розмовах спогадів про ці два літніх місяця. А також про те, що чекає іх вдома. Будували плани. Мріяли. Розповідали одна одній свої давні таємниці та зізнавалися у деяких діях, про які раніше не було можливості сказати.

 Купа в них про табір була вже різних приємних спогадів. Багато позитивних емоцій. З'явилися в дівчат тут і нові знайомі. Хлопці зі спортивного табору, що був зовсім поруч. Тільки лише високий паркан був між ними. Тому багато разів хлопці ходили до них у гості. Та нічого такого між ними тут не було. Ніяких там курортних романів.  Бо Кароліна кохала свого Костя. Юліана як завжди трималися від хлопців подалі. А Мілана. А Мілана спілкувалися але на цьому і все. Здається вона була вільна але щось таке було в її серці, що не дозволяли ій перетнути якійсь кордон, якій вона сама для себе провела. Вона з них сміялися. Розмовляла. Ходила на моря. Але тільки це і нічого більше. Багатьом вона подобалась але ні. Це було твердо та постійно. 

Були в них вже тут і знайомі вчителя. Вожаті. Та й з ними теж обійшлося без курортних романів. Просто тут було весело. Але все таки не так весело, як вдома.  Мілана навіть ловила себе на думці, що дуже сумує за своїми друзями. І як не було тут добре, та хотілося вже дуже до дому. 

 Так. Тут було весело. Було дуже весело. Море кожен день. Сонце. Діти. Це звісно круто. Та все ж усі дівчата відчували, що скучили за містом. За домом. За своїми друзями. Кароліна в останні дні тільки і робила, що розповідала усім про своє кохання. Юліана рахувала дні. А Мілана кожного дня мріяла про те, що перше, що вона зробить, коли приїде до міста, то поїде в гості до Сергія. Бо ій чогось з усіх знайомих хлопців не висточало саме його. І хоч вона знала, що в нього здається є дівчина, та все одно мріяла по пре всі свої душевні якості тільки чомусь про нього. Вона йому могла розповісти що завгодно. І з ним поруч відчувала себе наче як в хатці. Як у затишному теплому будиночку. 

Звісно, що тут у таборі було мало часу на сум. Постійно вони щось робили. Чимось завжди були зайняті. То те. То їнше. Ні хвилини вільного часу. Та все одно Мілана багато разів про себе думала про нього і ій хотілося, щоб він тут був із нею, поруч. Нам удвох було б ще веселіше, зізнавалася вона самій собі, але в голос та своїм подругам нічого такого не розповідала. Розуміла, що почнуть ставити питання різне. Кароліна може розповісти Кості своєму, а той Сергію. А ій цього дуже не хотілося, щоб хтось інший знав про усі ії думки та мрії. Це було лише Іі - особисте. І нікому про це знати не обов'язково. 

 Але ось і все. Кінець життю у таборі. Майже кінець літа  Що тут залишається? Лише один місяць і все. Треба вже думати про те, що вони будуть роботи, коли ось-ось повернуться до міста. 

- От що ти збираєшся робити, як приїдеш, Кароліна? - Спитала в подруги Юліана, хоч, мабуть, вже приблизно знала, що відповість ій ії подруга. 

- Вийду заміж за Костика. - Чесно відповіла та. - Я вже все вирішила. І навіть з батьками про це мала дуже серйозну розмову. - Кароліна навмисно зробила наголос на слові "дуже".-  Вони зі мною згодні, - продовжувала дівчина, - і на щастя повністю мене у цьому питанні підтримують. - Кароліна майже з захопленням все це розподіла. Вона ділилося своїм щастям з іншими і нічого поганого в цьому не бачила.

 - Батьки кажуть мені, "Кароліночка, донечка, головне, щоб ти була щаслива. Це лише твоя особиста справа. Якщо він тобі так до душі - то хай буде весілля. Ми в твій вибір втручатися не будемо. Тільки, щоб він до тебе добре відносився та поважав". І це усі їх вимоги до мого майбутнього чоловіка. Але ж Костик мене і так поважає. Та гарно до мене дуже відноситься. І взагалі. - Піднялася вона з ліжка. - Все в нас в парі вирішую, то я. - Кароліна посміхнулася, але ж було темно та ніхто не побачив Іі хитрої посмішки. А дівчина розповідала собі далі, не зважаючи на те, слухають ії чи ні. -  Як я скажу - так все в нас і буде. Він в мене такий слухняний хлопчик. Мій Костик. - При цих слов вона почала кружляти по кімнаті, мабуть уявлячи собі як вони разом танцюють весільний вальс. В неї це так гарно вийшло, що навіть дівчата розчулились й почали ій тихенько апладувати.

- От і добре, моя люба дівчинка. Така я за тебе щаслива!  - Зраділа за подругу Мілану. - Нарешті вже у вас буде все добре. Бо ти ще з зими в нього була закохана. І він же так довго не міг вирішити. Все щось там вагався. А що там ще думати? Що відразу було не зрозуміло, що краще ніж ти він все одно не знайде? 

Мілана дуже раділа за подруга. Бо вона знала, як довго Кароліна чекала на це весілля. Знала, бо подруга їй все про себе розповідала. Про перше її кохання. Про романтичні почуття. Про те, що він с першого погляду запав їй у душу. Мілані звісно здавалося, що Кароліна дуже це все ідеально бачить. І можливо Костик насправді не такий, як їй здається. Та вона нічого не казала про свої думки та побоювання. Хай сама все побачить, думала про це все Мілана. А ще вона в душі заздрила Кароліні в тому сенсі, що в неї все було так просто. І кохала вона когось. І батькі їй дають волю. Якби тільки Мілані так сказали. Так ні. Тітка їй постійно когось вишукує. І навіть в таборі з цими пропозиціями спокою не дає. Мілана спіймала себе на думці, що з усіх хлопців вона б хотіла зараз побачити Сергія. З ним їй було досить легко, а головне можно було про все на світі поразмовляти. І потім якось так добре ставало на душі. Так приємно.