17.

Була вже весна. Весела та зелена. Спражня весна. Квітуча та сонячна. Коли так хочеться кохати та бути коханою. Коли в серці співи і хочеться дихати повною груддю. Коли пахне квітами та щастям. Весна. Вона, кому хоч в серце постукає. Хоч хлопець ти, хоч доросла вже дівчина. 

Ніколи до цього весна так не подобалася Мілані, як в ці чудові травневі дні. Їй були до душі і ці квіти біля дому. І ця зелена трава, молоде листя, бджоли, які гуртом літали біля вишень та абрикос. Вона відчувала себе так, наче в неї теж виросли крила. Хотілося співати та роботи усіх щасливими. Хотілося когось кохати. Робити щось приємне. Для нього. Единого на світі. Тільки от з цим поки що були проблеми. Не було в неї того единого. Вона навіть заздрила Кароліні, що та закохана дуже у свого Костю і постійно про нього тільки і говорить. На парах. Вдома. В транспорті. Юліана і та вже перестала з цих її розмов та зізнань сміятися. Ось комусь везе в коханні, а комусь ні, думала про себе Мілана. 

А вона ще досі нікого не кохала. Взагалі. Та її велике та щире серце прагнуло відчути ці незнайомі ій почуття. Як це все мабуть приємно, думала вона, дивлячись на Кароліну. В її подруги наче і очі стали по їншому блищати.  Це все весна винна в тому, що немає в мене спокою і хочеться когось. Когось кохати та віддавати йому все що я маю. Де ж ти моє кохання, питала вона у неба, у сонця, у квітів і так не знаходила на це відповіді. 

Треба поїхати до Сергія. Там завжди весело. Мені там добре і кудись відходять на другий план всі мої погані думки. Треба їхати, сказала вона собі і пішла збиратися. 

А дворі була весна. І всім хотілося кохати. Дівчатам та хлопцям. І саме в цей час, коли Мілана збиралися до Сергія, він гуляв зі своїми друзями  у своєму дворі.

 Ще було світло. Бу це ж травень. Весна. Справжня весна. Але вже вечір. Година шоста чи сьома. У дворі на лаві хлопці чекають дівчат. Мілану та Кароліну. Бо вони дзвонили учора та казали, що обов'язково заїдуть.

- Я вже за ними скучив, - Зізнався Сергій своїм друзям. - Наче бачилися нещодавно та все одно. Мілана така вона класна. Весела. Бойова.  З нею про що поговорити. Я таких люблю.

- Так одружився б з нею. - Сказав йому Макар

- Привіт. Як це ти собі уявляєш? По-перше, їй наскільки мені відомо подобаєшся ти. По-друге, в мене вже є Настя. І трете - вона і я. Якось я про таке і не думав.

- А ти подумай, - кинув Макар.

- Та ні. Немає тут про що і думати. Я і Мілана. Не може такого бути. Вона друг. -  Сергій замислився.

Взагалі, що я про неї знаю, почав розмірковувати він. Мілана гарна людина. Хороша до мене відноситься. А взагалі, як дівчина чи подобається вона мені? В неї приємна зовнішність. Ледве помітний пушок над верхньою губою. Це так мило. І ще вона якось так говорить не, як усі. З придиханням. Це так сексуально. І сміється вона прикольно. В мене до неї симпатії. Та, як про дівчину я про неї ніколи не думав.

Сергій ще хотів подумати далі. Та ось нарешті з'явилося його Настя і вся увага перекинулися на неї.

Руда з синіми очима. Невеличка на зріст. Вона йому дуже подобалась, як дівчина. Вони відійшли разом і стояли про щось своє розмовляючи.

Та через деякий час з'явилися нарешті Мілана та Кароліна. Сергій їх побачив першим і побіг до них обійматися. Всі були раді один одного бачити. Всі стояли усміхнені та задоволені цією зустріччю. Всім окрім Насті.

- Я зараз. - Сказав Сергій Мілані. І підійшов до своєї дівчини Насті.

- Це мої гарні подруги. Пішли ,Настя, підійлемо до дівчат. Я тебе познайомлю. Ми постоємо усі разом. Бо ми давно вже не бачились. І я за ними дуже скучив. Ми давні з ними знаймі. Ота з довгим волоссям - то Кароліна. Дуже добра та хороша дівчина. А інша - з короткою зачіскою, то - Мілана. Вона дуже класна та дуже весела. Я їх люблю. Вони мої найкращі подруги. 

- Я не хочу. - Почала не з чого капризувати Настя. Їй ця ідея, взагалі не сподобалося. Навіщо ій кудись там йти? От навіщо? Ці пані їй відразу і не сподобалися. Вона відчула певні до них ревнощі. Особливо до Мілана. Бо по дівочому розуміла, як гарно вона виглядає. І яка вона жіноча та сексуальна. 

- Стій біля мене. Бо я піду. Не хочу до них йти. - Відповіла вона хлопцеві.

Сергію це було вкрай не приємно. Він дуже хотів побачити Мілану і вона його до речі теж. Тому він і бігав туди-сюди. То постоїть з Настею, то з дівчатами. Хоч бери та розирвися, подумав хлопець. Він не розумів, що Настя його ревнує до дівчат. По-дівочі, вона розуміла, що вони в усьому кращі за неї. Особлива Мілана. Та не могла Настя у голос в цьому зізнатися. Тому і сказала, що їй більше подобається Кароліна. А насправді ж Настя розуміла, що Мілана має дуже шикарний вигляд.

Все було, як завжди. Увага. Сміх. Весела розмова. Та Мілана спіймала себе на думці, що їй зараз не вистачає Сергія. Історія з Макаром закінчилася, так і не почавшись. Він взагалі ніяк до неї не відносився. Просто знайома і все. То навіщо було витрачати на нього час та мрієте про те чого не буде. І їй зовсім не було сумно. Мілана раділа, що в неї є гарні друзі. Он один її Сергій чого коштує. Вона посміхнулася. Бо дійсно з ним вона могла провести хоч годину, хоч десять і все одно хотілося бути разом ще і ще.