17. Настя

Була вже справжня весна. Весела та зелена, та дуже-дуже красива. Як наче молода дівчина. Справжня тепла весна. Квітуча та сонячна. Коли так хочеться кохати та бути коханою. Коли в серці співи та й так тобі хочеться дихати повною груддю. Коли пахне квітами та щастям. Весна. Вона, кому хоч в серце постукає. Хоч хлопець ти, хоч доросла вже дівчина. 

Ніколи до цього весна так не подобалася Мілані, як в ці чудові травневі дні. Їй були до душі й ці квіти біля дому. І ця зелена трава, молоде листя, бджоли, які гуртом літали біля вишень та абрикос. Вона відчувала себе так, наче в неї теж виросли крила. Хотілося співати та роботи усіх щасливими. Хотілося когось кохати. Робити щось приємне. Для нього. Єдиного на світі. Тільки от з цим поки що були проблеми. Не було в неї того єдиного. Поки що не було. Але коли він - той самий з'явиться Мілана поки що й сама не знала. Хіба можливо це запланувати, думала дівчина. Але так вже хотілося мати і своє дівоче щастя.

 Вона навіть заздрила Кароліні, що та закохана дуже у свого Костю і постійно про нього тільки й теревеніть. Усюди. Де б вони не були. Хоч де. На парах. Вдома. В транспорті. Юліана і та вже перестала з цих її розмов та зізнань сміятися. Ось комусь везе в коханні, а комусь ні, думала про себе Мілана. Але колись вже й мені повинно пощастити, питала вона сама в себе і не знала, що на це все відповісти. Вона поки що була одна. Хтось кохає. Когось кохають.

А вона ще досі нікого не кохала. Взагалі. Та її велике та щире серце прагнуло відчути ці незнайомі їй до цього часу почуття. Як це все, мабуть, приємно, думала вона, дивлячись на Кароліну. В її подруги наче й очі стали по іншому блищати. Це все весна винна в тому, що немає в мене спокою і хочеться когось кохати та пестити, цілувати та обіймати. Якби я хотіла покласти його голову на своє серце і довго так бути разом з ним. Хочеться дуже когось кохати та віддавати йому все, що я маю. Де ж ти моє кохання, питала вона у неба, у сонця, у квітів і так не знаходила на це все відповіді. 

Треба поїхати до Сергія, вирішила нарешті Мілана. Там завжди весело. От і врятує він мене від цих усіх думок про кохання. Від своїх таємних бажань може там нарешті хоч на деякій час здихаюсь. Бажань, які не дають мені спати майже кожної ночі. Не дають ні про що інше думати. Так. Дійсно. Почала збиратися Мілана. Треба їхати до хлопців. Мені там завжди буває добре і відразу, кудись відходять на другий план всі мої погані думки. Треба їхати, сказала вона собі та пішла чепурится та наводити на себе красу.

А на дворі була весна. І всім, а не тільки Мілані, хотілося кохати. Дівчатам та хлопцям. І саме в цей час, коли Мілана збиралися до Сергія, він гуляв зі своїми друзями  у своєму рідному дворі. 

 Ще було світло. Бо це ж травень. Весна. Справжня зелена, квітуча весна. Але вже сідає на будинки вечір. Година шоста чи сьома. У дворі на лаві хлопці чекають дівчат. Мілану та Кароліну. Бо вони дзвонили нещодавно та казали, що обов'язково сьогодні будуть. Щоб чекали й нікуди не розбігалися, бо вони дуже хочуть усіх побачити.

- Я вже за ними скучив, — Зізнався Сергій своїм друзям. - Наче бачилися нещодавно та все одно. Мілана така вона класна. Весела. Бойова.  З нею є про що поговорити. Я таких люблю. 

- Так одружився б з нею. - Сказав йому достатньо серйозно його товариш Макар. 

- Привіт. - Посміхнувся Сергій. - Як це ти собі уявляєш? По-перше, їй наскільки мені відомо подобаєшся ти. По-друге, в мене вже є Настя. І трете — вона і я. Якось я про таке й не думав.

- А ти подумай, — кинув Макар і знов замовк. 

- Та ні. - Похитав Сергій головою. - Немає тут про що і думати. Я і Мілана. Не може такого бути. Вона друг. - Сергій навіть замислився, намагаючись уявити собі цю картину, як вони разом з Міланою зустрічаються. - Щось я собі такого не бачу. - Зізнався Сергій але все одно ця думка вже не давала йому спокою.

Взагалі, що я про неї знаю, почав розмірковувати він. Мілана гарна людина. Тепло до мене відноситься. А взагалі, як дівчина чи подобається вона мені? В неї приємна зовнішність. Ледве помітний пушок над верхньою губою. Це так мило. І ще вона якось так говорить не, як усі. Це так сексуально. І сміється вона прикольно. В мене до неї симпатії. Та, як про дівчину я про неї ніколи не думав. А може треба було? Яка вона, Мілана? Як жінка, як кохана? Не знаю. Не знаю. Якось не дивився я на неї саме в такому сенсі. 

Сергій ще хотів подумати над цим питанням далі. Та ось нарешті з'явилося його дівчина Настя й вся увага перекинулися на неї. Він дивився на свою подругу та визнавав, що вона красива. Вона сексуальна, оглянув Сергій Настусю з ніг до голови. Ось вона стоїть зараз перед ним. Непосідюча така. Гіперактивна. Крутиться туди-сюди. Не може на місті спокойно встояти. Наче дзига.

Така вона - сексі, розмірковував Сергій. Все, як мені подобається. Руда з синіми очима. Невеличка на зріст. Вона йому дуже подобалась, як дівчина. Але як людина він ще мало ії знав. Бо вони тільки нещодавно були знайомі з Настею.

 Вони через деякий час відійшли разом і стояли про щось своє розмовляючи біля другого під'їзду. Друг напроти друга. Дивлячись в очі один одному. Настя щось вже там розповідала. Здається вона знов повчала Сергія, як йому треба себе з нею поводити. Вона любила коли все по її. Коли все, як на її думку ідеально. І тому постійно чогось вимогала від нього. А Сергій дивився в її блакитні очі і думав про те, яка вона красива. А на її слова майже уваги і не звертав. Ну подобається ій, хай каже. Все одно буду робити як мені подобається, думав він і тільки посміхався на всі її зауваження. 

Та ось через деякий час з'явилися нарешті Мілана та Кароліна. Сергій їх побачив першим і побіг до них скоріше обійматися. Всі були раді один одного бачити. Всі стояли усміхнені та задоволені цією зустріччю. Всім окрім Насті. Бо ій дуже не сподобалося, що такі гарні дівчата стоять поруч з її хлопцем. Вона тільки, що читала йому моралі, та зараз миттево про це забула і відразу стала йому здалеку посміхатися та роботи очі.