15. Дача

Сергій ходив від першого під'їзду до другого під'їзду. Від першого до другого та потім у зворотному напрямку. Він був сердитий та дуже розлючений. Хлопець сильно нервував, через те, що Мілани з Кароліною ще й досі не було. Вже давно пора б їм бути. Давно вже пора, думав Сергій, бо Мілана та Кароліна завжди, як обіцяють, так і роблять. Вони зазвичай тримають своє слово. Ще ні разу такого не було, щоб Мілана щось пообіцяла та не виконала. Це вже наче аксіома! Раз вона сказала, що мов ми приїдемо, то так все і буде. Але ж вже давно час їм обом бути. От де вони разом з Кароліною їздять, міркував Сергій. Він місто собі не знаходив, чекаючи на дівчат. Бо вони вже мають бути, а їх ще досі немає. А без них і свято - не свято. 

От вже скільки  разів питав Сергій у друзів, котрий зараз час і з кожним разом все більше і більше нервував.
Не знаю де вони там ділися, але їм вже давно час бути. Де ж вони? Де? Без кінця думав хлопець.

І чесно кажучи, найбільше Сергію хотілося, щоб приїхала саме Мілана. З нею йому було дуже легко. Рідна людина, що там казати. Тепла та своя. З нею йому було дуже приємно проводити час та просто бути разом. Спілкування було позитивне в них. От саме цього позитиву йому без неї і не висточало. І ще не вистачало її сміху. Гумору. Її розуму та мудрості. Вони якось дуже доповнювали один одного. І якби в цей день з усіх присутніх поруч з ним була вона одна, то він це сприйняв би нормально та з радістю провів би з Міланою хоч цілу добу на одинці.

А Мілана у цей час була далеко за містом. У себе на дачі. Вона ще за декілька днів до цього попередила батьків, що їде відмічати свято до своїх друзів. Тих самих до яких вона їздила кожен тиждень. І які так не подобалися її рідним. Особливо проти цього була її тітонька. Вона то й постійно змушувала свою рідну сестру — маму Мілани, щоб та втручалася у ці відносини та не давала хлопцям спілкуватися з Міланою. Бо на думку тітки, Мілані треба не про хлопців думати, а шукати собі дорослого заможного нареченого. В неї, в тітки, вже і був такий на прикметі. Та на жаль поки, що ніяк не вдавалося познайомити його з Міланою, бо її майже ніколи не бувало вдома. Або інститут, або ще щось. Тому і був запланований такий план, що вони зустрічаються так, щоб про це не знала сама Мілана. Треба було поставити іі перед фактом. А щоб дівчинка нікуди не поїхала, то й треба було відвезти її на дачу. Там же і планувалося іх начебто випадкова зустріч. Мілани та Іі майбутнього чоловіка.

- Ми ідемо на півдня, — пообіцяли їй тітонька та мама, — а потім ми тебе доставимо назад в місто і ти обов'язково встигнеш де ти там збиралася. Це ми тобі обіцяємо. Ну звісно якщо чогось надзвичайного не станеться, - сказала на останне тітонька. 

Звісно, якщо так, то Мілана погодилась. Бо що такого надзвичайного могла статися на дачі, де вона до цього бувала, мабуть, вже сто разів. Але, коли прийшов час їхати до дому, то тітка заявила, що машина зламалася і ніяк вже сьогодні не вийде поїхати до міста. І при тому мама постійно відводила очі. І взагалі в Мілани склалося враження що це все не просто так. Що є тут якась тайна причина. Якісь всі близькі були сьогодні схожі на заколотників. Мілана відчувала, що це все через неї. Та поки, що нічого нікому не казала про свої здогадки.

- Нічого страшного. - Сказала якась підозріло тітонька. - Тим більше сумувати не буде в тебе часу. Бо як то кажуть якби не нещастя, то й щастя допомогло. Як раз сьогодні повинні приїхати мої знайомі. У них хлопець приблизно такого ж віку, як і ти, Міланочка. Познайомитися з тобою він дуже хоче. Я йому про тебе вже розповідала. Він згодний. Може ще й заміж за нього вийдеш. Він тобі обов'язково сподобається. Такий приємний хлопчик. Ну, як хлопчик. - Замислилась тітонька. Наче думала казати про це чи не треба. -  На п'ять років старше за тебе. Ну це ж не так вже в багато. - Зробила вона щасливе обличчя.

 - Повір моему життєвому досвіду. - Стала вона вмолявти Мілану в чергове. - Чим старше чоловік за свою дружину, тим для жінки ще і краще. Це життя, моя дівчинка, а не оті ваші танці та хлопці, якім від тебе, повір моему досвіду, тільки одного й треба. 

Здається тітонька вже почала повторюватися, подумала Мілана, але продовжувала Іі уважно слухати, міркуючи в цей самий час, як ій поїхати самій до міста сьогодні ввечері.

 - Зараз у твоїх отих студентів, - тим часом все ще розмовляла до неї тітка, - чи хто вони там такі, в голові лише дівчата та спідниці. А не подружне життя. А ти моя люба, вибач, усе таки дівчина. Тобі треба думати вже про родину. Про дитину. Про сім'ю. Вона, ота твоя молодість, швидко мене і озирнутися не вспієш. Да, да. І не треба мені тут посміхатися. - Зауважила тітонька, хоч Мілана і не думала нічого такого роботи. 

Здається вона вважає, що зараз десь у себе в школі, перед школярами розповідає, думала Мілана.

- От, як будеш ти потім старої дівою і нікому тоді й не потрібна зовсім. - Все ніяк не могла зупинитися тітка. - Але поки ти молода, то хапай за хвіст якогось дорослого та заможного чоловіка. Та будеш усе життя, як кіт в олії купатися. Тітка тобі поганого не порадить. Тітка життя прожила. Вона знає, що до чого. Тому чекай сьогодні на зустріч зі своїм майбутнім чоловіком, моя люба дівчинка 

Мілана тільки посміхнулася та нічого не відповіла. Не на ту напали, вирішили вона. Як треба то я і пішки піду, аби тільки не тут. Я обіцяла Сергію, що ми будемо. Там мене Кароліна чекає. Вона теж без мене нікуди не поїде Треба діяти. І діяти рішуче.

Настав вечір. Рідні дівчини були в захваті, що вийшло все так, як вони й планували. Мілана ходила собі й посміхалася про себе  Бо вона вже все давно вирішила і прекрасно знала, як їй роботи. Та поки мовчала. Щоб не сваритися та до останньої миті не давати рідним, а особливо тітоньки, вигадати ще якусь підступну хитрість.

Мілана добре пам'ятала, що рівно на сім їх з Кароліною чекають, як завжди біля того самого першого під'їзду. Де всі зазвичай збираються. І потім треба йти на усю ніч святкувати до Ромчіка.