15.

Сергій ходив від під'їзду до під'їзду. Від першого до другого та потім у зворотному напрямку. Він був сердитий. Хлопець сильно нервував, через те, що Мілани з Кароліною досі не було. Вже пора б їм бути. Давно пора, думав Сергій Бо Мілана та Кароліна завжди, як обіцяють, так і роблять. Вони зазвичай дотримають свого слова. Ще ні разу такого не було, щоб Мілана щось пообіцяла та не виконала. Раз вона сказала, що мов ми приїдемо, то так і буде. Але ж вже час. От де вони разом з Кароліною їздять, міркував Сергій. Він місто собі не знаходив чекаючи на дівчат

От вже скільки годин, питав він і у друзів і з кожним разом все більше і більше нервував.
Не знаю де вони там ділися, але їм вже давно час їм бути. Де ж вони? Де? І чесно кажучи, найбільше Сергію хотілося, щоб приїхала Мілана. З нею йому було дуже легко. Рідна людина, що там казати. Тепла та своя. З нею йому було дуже легко. І не вистачало її сміху. Гумору. Її розуму та мудрості. Вони якось дуже доповнювали один одного. І якби в цей день з усіх присутніх поруч з ним була вона одна, то він це сприйняв би нормально та з радістю провів би з Міланою хоч цілу добу на одинці.

А Мілана у цей час була за містом. На дачі. Вона ще за декілька днів попередила батьків, що їде відмічати Пасху до своїх друзів. Тих самих до, яких вона їздила кожен тиждень. І які так не подобалися її рідним. Особливо проти цього була її тітонька. Вона то і підбурювала свою рідну сестру — Міланину маму, щоб та втрутилася. Бо Мілані треба не про хлопців думати, а шукати собі гарного заможного нареченого. В неї, в тітки, вже і був такий на прикметі. Та ніяк не вдавалося познайомити його з Міланою, бо її майже ніколи не бувало вдома. Або інститут, або ще щось. Тому і був запланований план, щоб дівчинка нікуди не поїхала, відвезти її на дачу.

- Ми ідемо на півдня, — пообіцяли їй тітонька та мама, — а потім ми тебе відвеземо назад в місто і ти встигнути де тим збиралася.

Звісно, якщо так, то Мілана погодилась. Але, коли прийшов час їхати то тітка заявила, що машина зламалася і ніяк вже сьогодні не вийде поїхати до міста.

- Нічого страшного. - Сказала тітонька. - Як раз сьогодні повинні приїхати мої знайомі. У них хлопець приблизно такого ж віку, як і ти, Міланочка. Познайомитися. Може ще і заміж за нього вийдеш.

Мілана тільки посміхнулася та нічого не відповіла. Не на ту напали, вирішили вона. Як треба то і на попутках доїду. Я обіцяла Сергію, що ми будемо. Там мене Кароліна чекає. Вона теж без мене нікуди не поїде Треба діяти. І діяти рішуче.

Настав вечір. Рідні були в захваті, що вийшло як вони й планували. Мілана ходила собі посміхалася. Бо вона вже все давно вирішила і прекрасно знала, як їй роботи. Та поки мовчала. Щоб не сваритися та до останньої миті не давати рідним, а особливо тітоньки, вигадати ще якусь підступну хитрість.

Мілана добре пам'ятала, що рівно на сім їх з Кароліною чекають, як завжди біля того самого першого під'їзду. Де всі зазвичай збираються. І потім, щоб йти на усю ніч святкувати до Ромчика.

- Пасха то святе! - Казав їй ще раніше Сергій. - Ми кожен рік збираємося на ніч. В цей раз я буду радий та щасливий, якщо з нами будете ви з Кароліною. Я б ще і Юліану покликав та щось вона, як мені здається, не дуже любить нашу компанію.

На це Мілана лише розвела руками та сказала, що вони з Кароліною обов'язково будуть, а зі своєю Юлею розбирайтеся самі. Бо Мілана дійсно не могла пояснити чому її подруга так не хоче приходити до хлопців разом з ними. Наче чогось вона боїться. Або когось.

Та про все це потім я подумаю, вирішила Мілана. Зараз головне утримати слова. І я обов'язково його утримаю! Щоб там не казала тітонька чи інші родичі.

Вона тихенько зібралася і коли вже всі сиділи на вулиці за столом, вийшла з хати у своєму нормальному одязі й мовчки попрямували до воріт.

- Ой, Міланочка, а ти куди? - Спитали її мама..

- Я на зупинку. У сьомій іде останній автобус. Мені обов'язково треба у місто. На мене там чекають. Я повинно бути. Я обіцяла.

- Ну так, як обіцяла то йди доню, — вирішив за усіх батько.

А Мілані тільки цього і треба було. Вона на це і розраховувала. На батьківську підтримку. Він в неї людина проста, чесна та порядна. Без утіх всіх планів на щасливе одруження.

- А як же знайомство? - Почала переживати тітка, — Люди ж приїдуть на тебе подивитися..

- Якось іншим разом. Покажіть їм мою світлину, у вас же, мабуть, з собою є. - Відповіла Мілана і сама сміючись зі своєї, на її думку, дуже дотепної відповіді, попрямувала на зупинку. 

Вона прийшла саме вчасно. Це був останній автобус. Людей було звісно багато. Та Мілана була дівчина наполеглива. Мені обов'язково треба потрапити в місто саме сьогодні і саме зараз. І я туди потраплю! Так вона думала і так робила. І дівчина таки сіла в цей останній автобус та поїхала до міста. 

Так. Їхати було не дуже довго. Але скільки ще в неї було різних справ! Та головне, що я зробила так я хотіла. Як обіцяла. Бо там мене і це знаю стовідсотково, чекають і з нетерпінням великим. І хтось, так підказує мені моє серце, дуже хоче мене там бачити. Тому я повинно приїхати вчасно. Чого б це мені не коштувало! Мілана раділа, що вона вже скоро буде дома. А там - все вже розписано по хвилинах. Так. Вони запізнилися. Але вона приїде і це буде головне!

В той самий час, коли вона тряслася в міжміському автобусі, Сергій ходив по двору не знаходячи собі міста. Вже час, а дівчат ще не має. Що там могло статися, думав він та пережив аби з ними, а особисто з Міланою все було добре.