14

- Не розумію я, як це ви просто друзі? До мене це якось не доходить і в голові не вкладається. - Перша почала цю розмову тітонька. Вона наче сьогодні з ціпа зірвалася. Та Мілана на це ніяк не реагувала. Вона вже звикла. І до цих розмов.
І майже наперед знала все, що їй може сказати тітонька. Це як наче постійно слухати одну і теж платівку. Нічого нового для Мілани там не було.

А тітка все розмовляла та розмовляла. Вона вже більше ніж пів години вчила Мілану життю. Розповідала дівчині, як їй треба жити й що робить не, так. Тітка вважала, що вона краще за усіх знає життя. Головне для неї було: гарно вийти заміж та мати купу грошей.

- У наш час такого не було. Ходиш до хлопця чи там до тебе він ходить, то ось вже ви й пара. Треба одружуватися. А у вас там, що? Здається мені,  якийсь гріх один чи що? - Тітка чекала на відповідь. Та її не було. - Ну і чого ти мовчиш Мілана? Мені оті твої друзі взагалі не подобаються. Вони усі без виключення для тебе не пара. Якісь здається мені вони в тебе усі несерйозні. Це не справжні наречені. Хлопці повинні ходити до дівчат. Познайомитися з першу з батьками. Якщо якісь є в них якісь на тебе плани, гаразд. Хай скажуть рідним. А ми вже вирішим, чи бути тобі з ними чи ні. Ти ж ни з ким радитися в нас не бажаєш. Вирішила, що вже доросла. Як довгі ноги та груди виросли то думаєш все? Сама головна дівка на районі? 

Звісно Мілана так не вважала і не думала про таке. Але те, що казала тітка то взагалі були за усякими межами. Та дівчина вже звикла. Вона знала що щоб там тітонька не казала, все одно зробить Мілана, по своєму. І тітка це все добре знала. Та вона ж звикла у школі учням моралі читати, ось і Мілану теж мабуть ще досі вважала маленькую дівчинкою. Головне з нею не сперечатися, говорила чрбвн Мілана і слухала тітку в пів вуха. Щоб там вона їй не казала.

 - Знайди собі якогось серйозного чоловіка, — продовжувала навчати її тітка. - А якщо в тебе нема таких знайомих, то ти мені скажи і я тобі обов'язково когось знайду. В мене там є не прикметі пару приємних чоловіків. Знайдемо тобі когось, — заспокоїла вона Мілану, — не переживай. Ти мене взагалі чуєш, Міланочка? Не дуже молодого. Це нам не потрібно. Такого. Років за тридцять. Щоб вже мав щось за душею як то кажуть. От є в нас один. Директор школи. Не хочеш? Бо я можу тобі зробити з ним побачення? Чуєш мене, моя дівчинка?

- А я вас уважно слухаю, — Засміялася дівчина. Бо ці всі слова вона вже давно серйозно не сприймала. Тітоньки подобається, хай собі каже. От те що мати постійно про те ж саме каже, то це вже дійсно набридло. Хоч з хати тікай. Кожен день одна і та ж пісня. "От навіщо тобі ті хлопці. Знайди собі одного. Вийди заміж, щоб все як у порядних людей. А ти наче, якась в нас гуляща стала. Перед сусідами соромно. Приходиш, коли схочеш. Хлопці до неї ходять. І кожен раз різні. Ні, щоб один. Порядний якісь. А ні ці. Немає на, що подивитися."

Коли Мілані набридало це все слухати то вона або їхала з ночівлею до когось із подруг. Або розвіятися в гості до Сергія. Вона помітила, що їм і без усіх, удвох, дуже добре буває. Вони могли провести разом і шість годин, і вісім. І час так швидко минав.  І головне, що їм нікого не треба було. Вони удвох добре проводили разом час. Мілану це іноді дивувало. Особливо спочатку. Та потім вона взагалі перестала звертати на це увагу. Їй навпаки подобалась, що вони тільки вдвох і нікого більше немає. Так добре було з ним бути з ним разом. Так би й залишилась тут назавжди.

Мілана взагалі не розуміла, як так може бути. Наче тільки ось був ранок, коли вона прийшла у гості, а вже і вечір. Нічого не казала та відчувала, як це гарно мати таку людину з якою ти завжди почуваєшся, як вдома. І так вона, і було. І хоч до дому не повертайся. Але хіба вона могла тут залишитись? Сергій нічого такого не пропанував. А Мілана сама і не знала, як про це можна казати хлопцю. І тому кожний раз з тяжким серцем поверталася до дому.

Коли батько був вдома то все було нормально. Але коли приходила тітка то удвох з мамою вони такого могли наговорити, що хоч збирай речі та біжи світ за очі. Дома було не дуже і тому Мілана майже увесь вільний час намагалася проводити будь-де аби не дома. Заміж вона поки, що не збиралася. Все і так було добре. А виходити за першого ліпшого або догодити комусь, вона не збиралася так роботи. Ще чого не вистачало. Не дочекаються, вирішила дівчина. Та іноді їй дійсно хотілося, щоб поруч був хтось, хто б її кохав. Вона вигадала собі, що кохання то не її. Що не вміє вона кохати. Та Мілана була б вдячна, якби в їх житті з'явилися людина, яка б піклувалася та турботливо до неї ставилися. Так. Вона таку людину знала. Але якось не уявляла разом з собою. Він був зайнятий. А це звісно було, якось не порядно рушити чуже щастя. Тим більше, що вона досі не була впевнена, як ця людина до неї відноситься. Тому Мілана була одна. Їй ніхто не подобався і ніхто не міг зрозуміти та заволодіти Ії серцем. Ніхто крім нього. Та про це не могло бути й мови. Тому одна. Краще так, зате вільна і нікому вона нічого не зобов'язана. Он Юліана теж сама по собі й наче її взагалі хлопці не цікавлять. Мілану звісно не розуміла, як так може бути. Та про це в подругу не питала.
То була її особиста справа.