9

Це сталося першого квітня. Сергій був вдома. І десь в обід йому зателефонували.

- Хто б це міг бути? - Подумав він, та слухавку все одно узяв. А раптом це у справах?

- Привіт. - Почув він знайомий голос. - Це дзвонять тобі твої фанатки із твого фан-клубу. Вітаємо зі святом. Ми тебе кохаємо! 

На душі від цих приємних слів і такого знайомого голосу стало раптом так тепло та затишно. Він не знав, що йому і казати у відповідь. Майже розгубився від такого неочікувого привітання.

Звісно, що це була Мілана. Ну, хто ще міг таке зробити? Це саме їй спала на думку ця гарна ідея. Бо ій дуже хотілося зробити щось приємне для цього хлопця. Вони були з ним дуже близькі по духу. Якійсь Мілана відчувала потяг до нього. Вона сама ще не розуміло, що це таке. Та ось захотілося і все. Наче щось там у серці, у душі говорило їй в голос про те, що треба саме так вчинити. Вона насправді любила його, як друга і їй здавалося, що якби її майбутній чоловік був схожий на Сергія то вона була б усе життя з ним щаслива. Чому б не зробити щось таке добре для людини поруч з якої ти почуваєшся наче десь на березі моря. Там так затишно, думала вона. Тепло та чудово. Якій він добрий до мене, міркувала Мілана і звісно, що цей дзвоник та ці слова та зізнання були від самого щирого серця. Здається вона ще нікому та ніколи не казала таких слів. Мілана та Кароліна дійсно були вражені тим відношення та тією любов'ю, що давав їм обом Сергій. Це було так зворушливо. На любов треба завжди відповідати любов'ю, вирішила Мілана. Я це знаю. 

- Так приємно. - Відповів їй' Сергій. Було чутно, що він розгубився. Що в нього навіть слів немає. Хоч на Сергія це і було несхоже. - Дуже-дуже дякую. Дуже радий тебе чути, Міланочка. 

І вона вже сама чула по голосу, що їй тут дійсно дуже-дуже раді. Що її слова зробила його день. От як мало треба людині для щастя. Один дзвоник. Одне речення. І все. І людина щаслива та радісна. Мілана чула на відстані, як він там їй посміхається.

Яка я молодець! Як я гарно придумала. Сама похвалила себе Мілана. Я як відчувала. Як знала, що людині буде приємно. І їй самій на душі стало так тепло та затишно. Це так приємно роботи такі гарні речі, подумала вона. І тим більше людині, яка їй дійсно дуже дорога. Це не було якесь там кохання по справжньому. Ні якійсь там фізичний потяг жінки до чоловіка. Про таке мова зовсім не йшла. Це одна душа тягнулася до іншої. Це поки що була лише вузенька стежка, прокладена від одного серця до іншого. Стежка з якої іноді і починається справжне почуття.

А Сергій був дуже здивований. Звісно, приємно, як тобі дзвонять такі дівчата і признаються у кохані. Але це все дійсно було дуже несподівано для нього. 

Я такого й не очікував, думав хлопець. Не знаю навіть, що я такого зробив, що ця дівчинка, Мілана, так гарно до мене ставиться. Але це так неймовірно! От ніхто так не зробив, а вона зробила! Яка вона молодець, похвалив він Мілану про себе. Яке мабуть щастя мати таку дівчину! 

А Мілана все говорила і говорила йому теплі та щирі слова. Це все було для нього і Сергій такий був щасливий від цих приємних слів і від її смїху та голосу. 

- Ми днями будемо. Від нас хлопцям усім привіт. - Сказала на прощання, Мілана. - Я така рада тебе чути, хотіла вона добавити, але чомусь цього і голос не сказала. Може через те, що поруч була Кароліна. А може через якусь іншу причину. 

Потім вона довго думала, через що саме вона не насмілилася сказати це, лише одне речення. Та зараз вона була упевнена, що краще промовчати, чим сказати зайве. 

А розмова ще не закінчилася. Сергій ще не поспішав покласти слухалку. 

- О! То, як раз у Влада буде день народження. То й приїжджайте завтра, - миттєво вирішив Сергій. - Вас мені там буде не вистачати. 

Це я гарно придумав, відразу вирішив він. Бо приємно буде побачити дівчат. Обох. Але особливо Мілану. Та й Кароліна теж. 

- Звісно. Ми приїдемо, - пообіцяла Мілана за себе та за Кароліну, яка стояла поруч.

Після розмови, в дуже гарному настрою дівчата пішли собі до зупинки.

- То будемо їхати? - Спитала Кароліна. - Бо в тебе ж з Макаром я так розумію нічого вже не буде.

- То і нічого. - Посміхнулася Мілана. - Макар, то вже пройдений етап у нашій біографії. Хіба там мало гарних хлопців? Мені здається, що мені там є кому радіти.

- От і добре. - Зраділа Кароліна. - Бо мені було сумно їздити до хлопців без тебе.

- А як же Костя? - Здивувалася Мілана. - Я вважала, що у вас вже все добре.

- Та де там добре! - Занервувала Кароліна. - Він такий тихий та сором'язливий. Мені все доводиться роботи та казати першою. Питаю - я тобі подобаюсь? Він каже - "так". І все. Треба постійно першою ініціативу проявляти, щоб він нікуди від мене не зник.

- Це тобі довго доведеться над ним працювати. - Засміялася Мілана. - Та зате, ніхто в тебе його не вкраде. Бо ні в кого стільки терпіння не вистачить, - засміялася Мілана. А потім вже серйозно. - Та головне, щоб у вас все добре було. Я рада за тебе. Дави на нього. Щоб він нарешті вирішив та почав з тобою зустрічатися. Для цього треба нам у хлопців частіше бувати. Щоб він до тебе звик і був у тебе постійно на очах.

- Ой. Дякую тобі Мілана. Це ти гарно придумала. Так і будемо роботи. Частіше там бувати. І хай нас частіше вони до себе запрошують. Сергій тебе любить то він тобі завжди буде радий.

- Мені здається він тебе більше любить. - Замислилась Мілана.  - Бо постійно тільки й чуєш Кароліночка те, Кароліночка це.

- Ха-ха. - Зраділа Кароліна. Все одно ж приємно коли тебе усі люблять.

- Ой, а про Ромчика я взагалі мовчу, - продовжували Мілана. - Він взагалі від тебе без ума.

- Все. Все. Я більше не можу сміятися.- Зупинила подругу Кароліна. - В мене є Костя.

- Якій поки, що не дуже, то й ведеться на тебе, - Мілана фактично описала реальну ситуацію.Та Кароліна на це не образилася. Чого ображатися, якщо це правда.

- Я буду їздити до хлопців до тих пір поки Костик не зрозуміє, що я його доля.