4

От нарешті й вівторок.

- Ти з нами йдеш сьогодні знайомитися з хлопцями? - Спитали Мілана та Кароліна свою третю подругу Юліану.

Та відразу зробила великі очі й навідріз відмовилися це робити.

- Ні, ні, ні. - Замахала вона руками. - Хлопці, це якось без мене. Вони вам треба? Хіба нам погано утрьох?

- Це по справі, - відповіла Мілана. Та в душі вона раділа, що з ними не буде Юліани. Бо вона була найгарніша серед них трьох. І часто уся увага діставалася саме їй. А кому це подобається? Дружба дружбою, а хлопці, то святе!

- Будемо їхати з навчання, то й по дорозі й заскочимо. - Вирішила Мілана. - Ти ж знаєш адресу тієї подруги? - Спитала вона у Кароліни.

- Ну, так. Я взяла у Наташі. Тим більше, що Люда мене знає в обличчя. Ми з нею багато разів вже перетиналися у Наташі вдома. Зайдемо до неї. А потім вона відведе до того хлопця, що займеться дискотекою. Каже, що він у них головний. Це її сусід по під'їзду

- От і добре, що недалеко йти. Щоб там ніде не вештатися, бо в нас справ багато. А мені ще з "Гердою" гуляти. - Зраділа Мілана.

Подруги вийшли на потрібній їм зупинці та швидко пішли по своїй справі.

- Добре, що будинок поруч, - сказала Кароліна. - Дві хвилини й ось ми вже і прийшли. Ця дівчина живе на другому поверсі. Спочатку до неї, а потім вона того хлопця покличе. Вони сусіди.

- Так. Я пам'ятаю.- Зупинила Мілана свою подругу.

Це був звичайний п'ятиповерховий будинок. Все стандартно. По три квартири на кожному поверсі. Дівчата швидко піднялися на другий поверх. Подзвонила у двері Кароліна. Майже відразу вийшла невисока на зріст дівчина. Одних майже з нами років, подумала Мілана. Вона мовчала доки Кароліна розмовляла з дівчиною. Потім та взулася і пішла з ними по під'їзду.

Дівчата утрьох піднялися на два поверхи вище. 
А в цей саме час хлопець до якого вони збиралися в гості, задрімав. Бо вдома нікого не було. Він читав книгу і не помітив, як почав клонитись до сну. Та тут у двері хтось подзвонив.

- Хто ще там шляється? - Подумав Сергій. А потім все-таки встав та пішов відчиняти двері 
На порозі стояла сусідка Люда, а поруч з нею дві незнайомі дівчини у шубах та беретах.

- Це Мілана та Кароліна. - Показала Люда позаду себе. - Я тобі казала. Вони теж ведуть дискотеку.

- Привіт. Вибач. Ми хотіли б узяти на деякий час, якісь то нові пісні. Потім повернемо. - Зізналася Мілана. - І як ти поділишся з нами досвідом, то ми теж будемо дуже вдячні.

Люда тим часом вирішивши, що вона вже все зробила, що від неї хотіли, повернулася до Сергія спиною. 
- Ну, то я пішла, а ви тут самі розбирайтеся.

- А давайте, ви приїдете ввечері. - Відразу сказав їм хлопець. - Треба, щоб усі були в зборі. А зараз усі на роботі. Тоді й поговоримо. Я без своїх друзів нічого не вирішую. - Хоч насправді цю проблему він міг вирішити й сам. Просто піти та дати їм нові записи. Та Сергій хотів, щоб цих дівчат побачили усі його друзі. От саме для цього і треба було сказати, щоб вони приїхали в інший час.

- Ти, мабуть, спав? -  По доброму поспівчувала Мілана. - Вибач, що ми тебе розбудили. Ок. Ми заїдемо о сьомій вечора.  - І вони пішли.

- Ти дійсно збираєшся приїхати до цих незнайомих тобі хлопців? - Здивована спитала Кароліна, коли вони вже прийшли на зупинку.

- Ну так. А що тут такого? - Спокійно відповіла Мілана своїй подрузі. - Нові знайомства не завадять. Ми швидко. Подивимося, що вони за люди та й все.

- А як тобі цей  Сергій? - Поцікавилися Кароліна. Бо її з нещодавніх пір почало дуже тягнути до хлопців. Вона, як то кажуть, перебувала в активному пошуку пристойної кандидатури на роль її постійного хлопця.

- Це не наш варіант, якщо ти про те, що я думаю. Та й, що можна сказати про людину за декілька секунд спілкування. Побачимо, що в нього за друзі. Перспективні вони чи ні.  - Дипломатично вирішила Мілина.

Вони особливо і не готувалися до тієї зустрічі.
Нічого особливого, вирішила Мілана. Зайдемо. Подивимося, що за люди та - до побачення. Навряд з цього вийде щось цікаве. Тому не треба приділяти цій зустрічі великої уваги. Хоч якщо чесно і в цьому вона не зізнавалася навіть своїм найкращим подругам, та Сергій їй здався дуже цікавою людиною і вона була не проти зустрітися з ним ще раз.

Рівно о сьомій вечора вони разом з Кароліною були знов біля тих самих дверей де вже сьогодні знайомилися з хлопцем, на ім'я Сергій.
Мілана не чекаючи поки це зробить її подруга рішуче натиснула на дзвоник.

Майже через декілька секунд двері відчинилися. На порозі стояв той він. Хлопець з яким вони вже бачилися в день. Дівчата прийшли до коридору.

- Роздягайтеся та проходьте до великої кімнати, -  відразу запропонував їм хазяїн квартири. Кароліна тільки хотіла зняти з себе шубу та Мілана її мовчки зупинила, показавши на купу чоловічого взуття, що стояла у них під ногами.

- Ми на хвилинку, - відразу попередили Мілана.
Дівчата роззулися та пішли до кімнати.
Вони були враженні, бо там перебувало, мабуть, відразу сім чи то вісім хлопців. Подруги швидко зорієнтувався та сіли у крісло. Їх, як раз було два. Так і сиділи вісь час у своїх довгих тяжких величезних шубах.

- Знайомтеся. - Представив Сергій дівчат. - Це, - показав він на дівчину з короткою зачіскою, - Мілана. А це - Кароліна. Ну, мене ви вже знаєте, - звернувся він з посмішкою до своїх нових подруг. А потім почав по одному називати усіх присутніх. - Це, - почав він з дивану. Там сиділи декілька парубків різної зовнішності та майже одного віку. 

- Ромчик. - Невисокий світлий хлопчик швидко встав та чемно вклонився дівчатам і підійшовши поцілував руку спочатку у Кароліни, а потім у другої дівчини. 

Мілана була вражена. Вона не розуміла, що зараз відбувається. Можна сказати, що вона була в шоці. 

- Не звертайте увагу. Ромчик у нас чемна та виховна людина, - пояснив дівчатам хлопець в окулярах, що сидів на стільці біля вікна. Поруч з ним на іншому стільці сидів хлопець з повним обличчям та світлої короткою зачіскою. Він в усі очі дивився на Кароліну та вона цього не помічала, бо як і Мілана дивилося на Сергія і чекала, що він скаже їм далі.