2

Хотілося чогось такого - незвичайного. І найцікавіше було то, що такі самі думки були й в Кароліни. Юліана та трималася іншої думки. Не цікавило її ні якесь там кохання, ні хлопці. Ну, може і хотілося їй, та вона в цьому не зізнавалася ніколи та нікому.

А Мілана та Кароліна, як зберуться у двох дома у когось з них, то й розмов тільки про кохання та про парубків.

- Хочеться когось покохати. Як в книзі. На усе життя, - зізнавалася подрузі Кароліна. - Хочеться мені романтики. Гуляти разом. Цілуватися. Щоб він, мій хлопець, мій коханий, обіймав мене. Щоб все у нас було серйозно. Щоб весілля. Хочу заміж!

Та Мілана не так все собі уявляла. Та й бажала вона іншого. Вона теж хотіла собі хлопця та, щоб він був заможний. З автівкою. Не якійсь там бідний студент. Серйозна якась людина. Та для  цього треба було вдягатися гарно та мати гроші, щоб десь ходити. По якихось престижних клубах де бувають заможні чоловіки. Потрібні були гроші. І така можливість невдовзі з'явилося.

- Мілана. Є пропозиція. Ти ж все одно вечорами вільна, то чому б тобі не допомогти мені з позакласною роботою? - Спитала її якось тітка, що працювала віднедавна директоркою в школі.

- Так, а що треба робити? Я залюбки. - Відразу погодилася Мілана.

- Три рази на тиждень будеш вести в моїй школі дискотеку. Там нічого немає складного.Ти справишся. Музика. Танці. Все, як ти любиш. А ще і гроші тобі будуть платити.

Ну, звісно вона була згодна. Музика. Танці. І гроші. Все, як вона і справді любить. Ура. Ура. Ура.

І понеслось. З подруг тільки Кароліна їздила та допомогла їй постійно. Юліана іноді до них приєднувалася. Та це бувало дуже рідко. В плані хлопців ловити там немає чого було. Ну, а гроші? Теж можна сказати копійки. Тим більше все залежало від того скільки було присутніх. А з цим у дівчат були проблеми. І поки, що вони не знали, як зробити так, щоб до них ходила уся школа. Але роботу свою не кидали. Хоч якійсь досуг, а то крім інституту більше нічого в їх житті зараз і не було. Навчання віднімало майже увесь вільний час. 

 А Мілані хотілося пізнати те, чого вона була позбавлена усі ці свої майже вже дев'ятнадцять років. Не кохала ні разу. Може щось і було таке схоже та хіба на це був час. Мама казала інше. Треба вчитися. Треба постійно займатися, щоб чогось у житті добитися. Вона бачила, як жили її батьки. М'яко кажучи, не багато. Вона бачила, як жила її подруга Кароліна. А там було з чим порівняти.

Гроші. Так це добре. Але її вже давно не дитяче тіло та душа прагнули ще чогось. Часто у снах та мріях вона бачила себе у чиїхось обіймах. І це було так солодко. Так приємно. Але зовні Мілана була завжди холодна, як книга. Ніхто не бачив, щоб вона колись плакала. Вона сміялася. Це вона вміла. Так мрії, мрії. Та їй хотілося відчути це все насправді. Щоб поруч був він - її коханий хлопець.

Мілана була дівчина серйозна. Тому і бажала бачити поруч з собою якось дорослого чоловіка. Мовчазного та сильного. Щоб міг її підкорити. Щоб гроші в нього були на всі її бажання та вибрики. А хіба такого знайдеш, коли ти ведуча на шкільній дискотеці?

- В тебе колись був хлопець? Ну так, щоб по справжньому? Тобі ніколи не хотілося покохати? Щоб аж солодко-солодко було у грудях і сильне плече, коло тебе завжди було? - Питала вона подруг.

Юліана та завжди відмовчувалася. Здається вона взагалі не любила хлопців.

- Якась вона таємнича, наша Юля, - зізнавалася Мілана, коли вони разом з Кароліною їхали з навчання до дому. Бо їм обом було по дорозі. Юліана жила в іншому районі міста

- Так. Так. Згодна з тобою, Міланочка! Згодна на всі сто. Щось в неї було. Щось по справжньому. От через те вона і чоловіків усіх ненавидить. Дивна вона якось. - Виказувала свої думки Кароліна.

До речі Кароліні й не треба було зовсім тих коштів, що вони утримували за свою вечерню працю у школі. Гроші в неї були. Та їй також, як і Мілані, хотілося мати поруч з собою кохану людину

У себе на районі була в неї подруга. Ще зі школи. Разом сиділи за однією партою. Потім після школи дівчата пішли вчитися в різні місця та все одно щовихідного завжди перетиналися. Було про, що поговорити. Поділитися новинами. Хто одружився з класу. В кого дитина вже народилося. Що нового сталося у їхньому житті.

- Життя йде. Та якось воно мимо нас проходить, - жалілася Кароліні її шкільна подруга Людочка.
- Не щастить мені в коханні. Наче сподобався хлопець. Разом вчимося. Так йому одне тількі і треба від мене. Як запросила в гості, відразу поліз до мене. А ти ж знаєш. Я ще незаймана. Мені б погуляти спочатку треба і потім вже може через пів року чи там більше. Як побачу, що все в нас серйозна от може тоді щось там буде.

- Всі вони якісь збоченці! - Сказала на останню Людочка та потім вже почала перемивати кістки усім знайомим дівчатам. Цього до речі Кароліна дуже не любила. Але, що поробиш, коли тут на районі у неї була лише одна єдина подруга. Тому доводилися терпіти. От до речі вона і Мілану за це поважала, що та ніколи нікого не засуджує та не обговорює.