Розділ 11: Тіні в шовкових сукнях

Минуло три дні. Маєток Арнест-Смітів дихав пусткою, хоча коридорами все ще вешталися поліцейські та оцінювачі майна. Старий пан був у міській в’язниці, чекаючи суду, а Вольтер цілодобово пропадав у кабінеті адвоката.

Міла стояла біля вікна в колишній кімнаті леді Елеонори. Вольтер наполіг, щоб вона переїхала сюди з комірчини служниць. На ній була проста, але чиста сукня з запасів покійної матері панича. Вона відчувала себе тут чужою — кожна статуетка, кожна завіса ніби шепотіли: «Ти не з нашого світу».

Раптом на подвір'я влетіла розкішна карета з гербом роду де Монфор. Серце Міли стиснулося. Вона знала: це приїхала Беатриса — донька графа, з якою Вольтер був заручений ще з дитинства за контрактом батька.

За десять хвилин двері до вітальні розчинилися. Беатриса де Монфор не увійшла — вона впливла, наче хмара дорогого шовку та аромату троянд. Її обличчя було ідеальним, як порцелянова маска, а погляд — холодним, як сталь кинджала.

— То ось вона, — промовила Беатриса, не вітаючись. Вона повільно обійшла Мілу, оглядаючи її так, ніби та була плямою на килимі. — Знахарська онука, яка вирішила, що може грати в леді.

— Я не граю, пані, — Міла випрямила спину, тримаючи руки перед собою. — Я просто живу в домі людини, яка мене цінує.

Беатриса розсміялася, і цей сміх був схожий на дзвін кришталю. — Цінує? Дитинко, Вольтер — чоловік. Йому потрібна була іграшка, щоб розважитися під час нудного життя в селі. Йому потрібна була зброя проти батька. Ти виконала свою роль. Але тепер прийшов час великої політики.

Вона підійшла впритул до Міли, і дівчина відчула запах пудри та амбіцій. — Контракт про наше одруження підписаний королівським нотаріусом. Якщо Вольтер розірве його заради тебе, він втратить не лише залишки статків, а й право на титул. Його посадять у боргову яму. Ти хочеш бачити свого коханого за ґратами через свою гордість?

Міла відчула, як холодний жах прокотився спиною. Вона не знала про юридичні тонкощі контракту. Вольтер нічого не казав про боргову яму.

— Ви брешете, — прошепотіла вона, хоча голос здригнувся.

— О, подивися сама, — Беатриса дістала з ридикюля документ із золотою печаткою. — Мій батько вклав мільйони в шахти Арнест-Смітів. Якщо весілля не відбудеться через місяць, ми забираємо все. Цей будинок, землю твого села і... голову Вольтера.

У цей момент у дверях з'явився Вольтер. Він виглядав втомленим, під очима були темні кола. Побачивши Беатрису, він застиг.

— Що ти тут робиш? — різко запитав він.

— Приїхала врятувати тебе від власного безглуздя, коханий, — Беатриса повернулася до нього з чарівною усмішкою. — Я якраз пояснювала цій милій дівчині, що кохання — це чудово, але воно не платить за рахунками.

Вольтер підійшов до Міли і обійняв її за плечі, але дівчина відчула, як його рука ледь помітно тремтить. — Беатрисо, йди геть. Ми розірвемо контракт.

— Звісно, — Беатриса поправила рукавичку. — Але тоді готуйся до того, що завтра о дев’ятій ранку сюди прийдуть судові пристави. І твою Мілу виженуть на вулицю першою. А твою бабусю... як там її? Ярину? Ми виселимо з її хати, бо земля під нею тепер належить моїй родині.

Вона кинула останній переможний погляд на Мілу і вийшла, шелестячи спідницями.

У вітальні запала тиша. Міла повільно повернулася до Вольтера. — Це правда? — запитала вона. — Про борги і про бабусину хату?

Вольтер відвів очі. — Я вирішу це, Міло. Я щось придумаю...

— Ти не придумаєш грошей із повітря, Вольтере, — Міла відчула, як на очі нагортаються сльози. — Вона приїхала знищити нас не силою, а законом. І вона знає, що я не дозволю тобі піти на дно через мене.

Вона зрозуміла: пристрасть була їхньою силою, але реальність стала їхньою кліткою. Гра Міли перейшла в нову фазу — тепер їй доводилося обирати між власним щастям і самим життям людини, яку вона кохала понад усе.

А в кутку за портьєрою знову блиснули очі Гертруди. Вона вже отримала золоту монету від Беатриси за «правильні новини». Гертруда знала: Міла занадто любить Вольтера, щоб залишитися.