Розділ 10: Сталевий вирок і клятва на крові

Кінь Вольтера влетів у головне подвір'я маєтку саме тоді, коли двоє поліцейських виводили старого Арнест-Сміта під руки. Його дорога тростина з набалдашником у вигляді голови вовка валялася в багнюці, розтоптана чобітьми констеблів. Старий виглядав нещасним, але в його очах усе ще палахкотіла отрута.

— Ти... — прохрипів батько, побачивши сина, який міцно тримав Мілу в сідлі попереду себе. — Ти зрадив власну кров заради цієї приблуди? Ти знищив наше прізвище!

Вольтер зупинив коня прямо перед батьком. Його обличчя було наче висічене з граніту. Він не відвів погляду, хоча Міла відчувала, як його серце шалено калатає під сукном мундира.

— Я не зраджував прізвище, батьку, — голос Вольтера лунав гучно, щоб чули всі присутні: і поліцейські, і перелякані служниці, що з'юрмилися біля входу. — Я очистив його від твого бруду. Те, що ти робив із селянами, те, як ти замучив маму... це закінчується сьогодні.

— Ти нічого не отримаєш! — закричав старий, намагаючись вирватися з рук констеблів. — Я позбавляю тебе спадку! Ти здохнеш у злиднях разом із цією відьмою!

Вольтер повільно зліз із коня і допоміг Мілі спуститися на землю. Він не випустив її руки. Навпаки — він переплів свої пальці з її тонкими, подряпаними пальцями.

— Мені не потрібні твої криваві гроші, — спокійно відповів він. Потім він повернувся до прокурора, який стояв на ганку з паперами. — Пане прокуроре, я офіційно заявляю: Міла не просто свідок у цій справі. Вона — моя наречена. І все, що належить мені за законом матері, відсьогодні належить і їй.

У натовпі почувся колективний подих. Служниці перешіптувалися, а прокурор підняв брови. — Паничу Вольтере, ви розумієте, що кажете? — запитав він. — Суспільство не пробачить вам шлюбу з простою дівчиною, особливо в такий скандальний час.

— Суспільство може йти під три чорти, — кинув Вольтер, не озираючись.

Він повів Мілу до будинку, повз приниженого батька. Коли вони проходили повз старого, той раптом плюнув під ноги Мілі. — Ти ніколи не станеш леді, — просичав він. — Ти назавжди залишишся бідною дівкою, яка краде чуже життя.

Міла зупинилася. Вона відчула, як усередині неї прокидається сила бабусі Ярини — не магічна, а внутрішня гідність людини, яка знає правду. Вона випустила руку Вольтера на секунду, підійшла до старого пана і подивилася йому прямо в очі.

— Я вже маю життя, пане, — тихо сказала вона. — А ви своє — щойно програли. Ви сидите в золотій клітці власних гріхів, а я йду в майбутнє з чистою совістю. Хто з нас тепер бідний?

Старий замовк, вражений її спокоєм. Поліцейські повели його до карети.

Коли вони увійшли в порожню вітальню, де панував безлад після обшуку, Вольтер раптом притиснув Мілу до стіни. Його подих був уривчастим. — Міло... я знаю, що це було занадто. Я знаю, що зараз ми маємо лише порожній будинок і купу ворогів. У мене немає персня, немає благословення... у мене є тільки я. Ти справді підеш зі мною до кінця?

Міла поклала долоні на його щоки. Вперше вона дозволила собі не боротися з пристрастю, а прийняти її. — Ти врятував мене з льоху, Вольтере. А я врятую тебе від твого минулого. Ми побудуємо свій світ, де запах чебрецю буде дорожчим за кришталь.

Він нахилився і поцілував її — вперше по-справжньому, без гри і без глядачів. Це був поцілунок, що скріплював договір, дорожчий за будь-які папери прокурора.

Але в цей момент у вікні майнула тінь. Гертруда, яка не розбилася, а лише сильно забилася при падінні, спостерігала за ними з кущів. У її руках була та сама шкатулка, а в голові — новий, ще підступніший план. Вона знала: батьки нареченої з вищого світу, з якою Вольтер мав одружитися за контрактом батька, вже в дорозі до маєтку. І вони не збираються віддавати багатого нареченого без бою.