Розділ 5: Тіні в кабінеті

Ранок після нічного інциденту був важким, як чавунна пательня. Пані Гертруда не кричала, але її мовчання було гострішим за ніж. Вона кидала на Мілу погляди, повні такої люті, що дівчині здавалося — їжа в її тарілці може перетворитися на отруту.

— Міло! — гукнув старий пан Арнест-Сміт із вітальні, відриваючись від газети. — Мій син каже, що ти непогано розбираєшся в паперах. Іди в його кабінет, допоможеш йому розсортувати пошту. Гертрудо, знайди іншу дівчину для кухні.

Міла застигла. Це був наказ, від якого неможливо відмовитися, але вона відчувала пастку. Вольтер явно щось задумав, щоб витягти її з-під нагляду економки.

Коли вона переступила поріг кабінету Вольтера, він зачинив двері на засув. — Нарешті, — видихнув він. Обличчя його було серйозним, без тіні вчорашньої зухвалості. — Сідай. Нам треба поговорити не про почуття, а про виживання.

— Ви підставляєте мене, пане, — Міла залишилася стояти. — Ваш батько не дурень. Він зрозуміє, чому я тут.

— Він думає, що я просто лінивий і хочу перекласти на тебе нудну роботу. Хай так і думає, — Вольтер підійшов до масивного сейфа в кутку кімнати, який був прихований за гобеленом. — Подивися на це.

Він дістав теку, перев’язану чорною стрічкою. Усередині були листи, датовані двадцятирічною давниною. Міла пробігла очима по перших рядках і відчула, як холодок пробіг по спині. Це були листи від її бабусі Ярини до матері Вольтера, леді Елеонори.

— Ваша мати... вона не померла від сухот, як кажуть у селі? — прошепотіла Міла, впізнаючи почерк бабусі.

— Вона померла від туги і страху, — гірко відповів Вольтер. — Мій батько тримав її тут як пташку в клітці. А твоя бабуся була єдиною, хто знав правду про його махінації з землями. Половина цього маєтку юридично належить громаді села, Міло. Батько підробив підписи, коли люди вмирали від тифу.

Міла здригнулася. Вона згадала, як бабуся завжди казала: «Арнест-Сміти п’ють кров цієї землі». Це не була метафора.

— Навіщо ви мені це показуєте? — запитала вона, дивлячись йому в очі.

— Бо Гертруда шукає ці листи. Вона знає, де вони, і вона хоче шантажувати мого батька, щоб отримати свою частку і втекти. Якщо вона знайде їх першою — нас обох знищать. Мені потрібна твоя допомога, щоб вивезти ці папери з маєтку і передати адвокату в місті.

Раптом у двері наполегливо постукали. — Паничу Вольтере? — голос старого пана був низьким і загрозливим. — Чому двері зачинені? Що ви там робите зі служницею?

Міла відчула, як серце пропустило удар. Вольтер блискавично запхав теку за пазуху Мілі, під її широкий фартух. — Сховай! — одними губами наказав він.

Він відчинив двері якраз у ту мить, коли батько збирався штовхнути їх плечем. Старий Арнест-Сміт увійшов, підозріло оглядаючи кімнату. Його погляд зупинився на Мілі, яка стояла рівно, притискаючи руки до боків, намагаючись не дихати.

— Чому так довго? — примружився батько.

— Ми шукали печатку, батьку, — спокійно відповів Вольтер, підходячи до столу. — Міла дуже незграбна, перекинула чорнильницю, довелося прибирати.

Старий підійшов до Міли впритул. Його важка тростина стукнула по паркету зовсім поруч із її носком. — Ти надто часто опиняєшся там, де тобі не місце, дівчино. Гертруда каже, ти вчора вкрала їжу. Сьогодні ти зачиняєшся з моїм сином.

Він підняв руку, і Міла приготувалася до удару. Але старий лише грубо схопив її за підборіддя, змушуючи дивитися на нього. — Якщо я запідозрю, що ти крутиш голову моєму синові, я відправлю тебе в таку в’язницю, про яку твоя баба-відьма навіть не чула. Геть звідси! До роботи!

Міла вибігла з кабінету, відчуваючи, як папери за пазухою печуть шкіру. Вона знала: відтепер вона не просто служниця. Вона — носій таємниці, яка може зруйнувати цю імперію.

Але найстрашнішим було інше: вона зрозуміла, що Вольтер довірив їй своє життя не лише через необхідність. В його погляді, коли він передавав листи, було щось більше за план — там була відчайдушна надія на те, що вона його не зрадить.