100: КОЛИ МИ ШУКАЛИ WI-FI В ЛІСІ

Все почалося в один чорний день, коли зник інтернет. Просто — пшик! — і нема. Мобілка мовчить, Wi-Fi блимає, як новорічна гірлянда на морозі. Першими постраждали ми, молодь.

— Я не можу скинути мем! — репетував Васько.

— Я не можу знайти рецепт пиріжків! — зойкнула баба Настя. — Хоча, ладно, все одно не дотримуюсь.

— У нас глобальна катастрофа, — сказав я. — Треба діяти.

Ми скликали Цифрову раду села. Вирішили йти туди, де, за словами старожилів, “ловить завжди” — до лісу, на стару галявину, де ще у 2009-му хлопець дивився “Євробачення” через китайський модем.

Озброїлись по повній:

• телефони (наполовину розряджені);
   
• пауербанк у вигляді банки з кока-колою (Тьомина розробка);
   
• і Жучка — бо “вона завжди нюхає, де щось підозріле”.
   

Йшли довго. Через кропиву, кущі й бабині прокльони з вікна:

— Якщо не знайдете зв’язку — лишайтесь там!

Дійшли до галявини. Жодного сигналу.

— Тут мертва зона, — сказав Тьома, — як фізика після 7 класу.

— Здається, ми загубились, — додав Васько.

І тут ми почули… кашель.

— Що це? — Жужа взяла палицю.

— Можливо, зв’язок у людській формі, — сказав я.

І ми побачили його: дід у камуфляжі, з антенами на шапці, планшетом 2005 року і… стабільним сигналом.

— Ви хто? — спитав я.

— Я — Дід-Інтернет. Сторож мережі. Ловлю сигнал ще з часів “Однокласників”.

Він посадив нас на пеньки, вийняв із рюкзака старий роутер, прикріплений до жердини, і сказав:

— Сигнал тут є. Але не кожному. Ви готові?

— Ми бачили, як Пампушка пливе на камері! — гордо відповів Васько.

— Тоді слухайте.

Він провів нам майстер-клас:

• “Як зловити Wi-Fi за допомогою каструлі й жерсті”;
   
• “Чому не варто довіряти індикатору сигналу”;
   
• “Історія про те, як я лайкав фото свого внука з ями біля туалету — бо там ловило краще”.
   

Ми сиділи мовчки. З облич зник TikTok, з’явилась повага.

— Можете підключитись, — сказав він, даючи пароль: “Galochka1982”.

Усі телефони ожили.

— То ви тут живете?

— Тут я працюю. Моя хата — біля вишки. І я — її голос. Зараз підключу вас до локального вай-фаю. Безкоштовно. Але — без дурні.

— Це як?

— Без “відосів з кішками”, мемів з капустою і челенджів “з’їж сире яйце на кладовищі”.

Ми підключились. Завантажили меми. Перекинули Олі фотки. Жужа скинула собі рецепт “тіста на все”.

А тоді… просто сиділи й слухали, як шепоче ліс.

Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть інтернет — не просто сигнал. Це пригода, ліс і дід, який знає більше за будь-якого блогера. І якщо хочеш щось знайти — іди в тишу. Там завжди щось ловить.