97: КРАДІЖКА ВЕЛОСИПЕДА… З-ПІД МЕНЕ

У Петрівцях велосипед — не просто засіб пересування. Це:

• ознака статусу;
   
• частина особистості;
   
• і ключ до серця дівчат (або принаймні до клубу, якщо йде дощ).
   

Мій велосипед звався “Блискавка”. Червоний, трохи підкрашений лаком для нігтів Жужі, з сидінням, яке весь час їхало назад, але ж працював! Ну, майже.

Того ранку я, як завжди, вирушив у “велоперевірку села”: заїхав до ставка, подивився, чи там все ще вода; до магазину — дізнатись, чи завезли нові чупа-чупси; і навіть прокотився повз хату Оленки. Вона махнула мені рукою — значить, все йшло чудово.

Повертався я через центральну вулицю, коли раптом… відчув, що щось не так.

Ноги крутилися, але швидкість падала. Обертаюсь — а за мною… немає колеса.

Потім розумію — немає й рами.

Я… сиджу в повітрі. На сидінні.

БАМ! Приземлення на землю. Пилюка. Люди. Курка кричить. Вухо дзвенить.

І вдалині, на горизонті — фігура. З моїм велосипедом. МОЇМ!

— СТОЙ!!! — кричу. Але фігура зникає за поворотом біля комори тьоті Галі.

Зібравшись із землею, я побіг додому. Баба Настя побачила мене брудного, без транспорту і з поглядом лемура після грози.

— Що це з тобою?

— Велосипед… викрали.

— З-під тебе?

— Буквально.

— Ну нічого. Я один раз пиріжки з духовки не встигла витягти — так тітка Ліда вже “позичила”.

Зібрали команду розшуку: я, Васько, Тьома, Жужа, дід Петро (бо у нього є бінокль), і навіть Жучка (бо вона нюхає все підряд).

Ми обшукали все село. Підозрювали всіх. Навіть свиню Пампушку, бо в неї були “запасні колеса” з возика.

— Може, ти сам залишив десь? — питала Жужа.

— Я сидів НА ньому!

— Ну тоді точно крадіжка.

І тут Васько гукнув:

— Є! У тітки Зіни! Біля плоту стоїть — червоний, з сидінням назад!

Ми прибігли — і справді, мій “Блискавка”. Зірвався я в атаку, а тут виходить тітка Зіна:

— А це мій племінник передав із міста. Казав — “знайдеш білий лак і тюль, значить твій”. Ну я й знайшла.

— А сидіння, що їздить назад?

— Така вже “фіча”, казав він. Модно.

Після п’яти хвилин пояснень і ще трьох пиріжків — велосипед повернули.

Баба Настя сказала:

— Ще раз з тебе вкрадуть щось, поки ти на ньому сидиш — віддам тебе в лісову школу виживання. До борсуків.

Миколка зробив висновок: у Петрівцях крадіжка — це не завжди злі наміри. Іноді — просто “передача по родинній лінії”. Але якщо ти сидиш на велосипеді, тримайся міцніше. Бо в цьому селі навіть транспорт має свободу вибору.