91: БАТАЛІЯ З КАЧКАМИ НА РІЧЦІ

Було літо. Гаряче, як дідова гірчиця. Всі нормальні діти пішли купатись на річку, а ми — як завжди — вирішили зробити з цього спецоперацію.

— Буде сплав на гумовій камері з-під трактора, — сказав Васько.

— Без весел? — спитав Миколка.

— З вішаком!

— А рятувальний круг?

— Пляшка з компотом. Плаває — значить, рятує.

Почалась підготовка. Камеру ми дістали з сараю, надували насосом “Жовтнева надія-84”, Тьома припаяв до неї пінопластову палубу, а Жужа зробила прапор — стару майку з надписом “Я ♥ борщ”.

— І як корабель назвемо? — спитав Тьома.

— “Курячий Хрест”! Бо ми курчата, але не здамося.

Спуск на воду був героїчним. Камера пружинила, вішак скрипів, компот дзвенів. Річка зустріла нас мовчки, з тихим плюскотом і легким запахом водоростей і риб’ячої зневаги.

Перші 10 хвилин усе йшло добре: ми гребли, сміялись, співали “Червону руту” у виконанні Жужі. Аж раптом…

— КАЧКИ! — закричав Тьома.

Спочатку ми їх не бачили. Потім — побачили. І зрозуміли: то не качки. То — еліта водойм.

Попереду плескалось з десяток качок. Вони нас помітили, перешіптувались між собою — і почали рух. Не тікати. А до нас. Як флот на навчаннях.

— Вони атакують! — гукнув Миколка.

— Це не атака. Це… форма протесту, — сказав Тьома. — Ми, напевно, зайшли в їхню зону комфорту.

Перший контакт — клювання компота. Друга хвиля — плюскіт під камеру. Третя — пряма посадка однієї качки на прапор.

— Вони захопили символ! — кричала Жужа.

— Вішак в бій! — закомандував Васько.

Почалась справжня баталія. Вішак свистів у повітрі, качки ухилялись, одна навіть “крякнула” так, що вода завирувала. Камера хиталась, Миколка тримав компот, як реліквію, а Жужа обливала всіх з пластикової пляшки.

— Я ПЕРЕХОДЖУ НА ЇХНЮ СТОРОНУ! — кричав Тьома, але ми його втримали.

Нарешті ми дістались до берега. Мокрі, але цілі. Камера трохи спущена, прапор втрачено, вішак зігнутий. Але ми — живі.

Качки спокійно відпливли, ще раз “крякнувши” на прощання. Як переможці.

— Що ми скажемо бабі Насті?

— Що качки — організоване злочинне угруповання, і ми стали жертвами інсценованого нападу.

— А прапор?

— З’їли. Або здали в качиний музей.

Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть річка — не просто місце для купання. Це поле бою. А качки — не декорація. Це сила. І якщо ти вже вступив у воду — будь готовий до переговорів. Або веслуй швидше.